— 1.

Безкоштовно Рувіна не працювала. Особливо коли справа стосувалася привидів. Балакучих, набридливих і до бісової матері діставучих.

Особливо коли в неї був рідкісний дар – не просто бачити їх, а й торкатися. Останнє було далеко не даром. Варто Рувіні випадково зачепити привида своїми чарівними пальчиками – і все, пиши пропало. Бо привид ставав не просто діставуче-балакучим. Він цілком міг торкатися речей. І самої Рувіни. А це вже таке собі щастя-нещастя.

Після смерті всім чомусь страшенно хотілося поговорити, а вільних вух було напрочуд мало. Здатність проходити крізь стіни й жбурляти речі – непогане таке алібі для померлого, особливо коли ти хочеш учинити замах на високопосадовця. А якщо, не приведи господи, на короля – то й поготів.

От і доводилося Рувіні використовувати свій дар на максимум для упокоєння і на мінімум для дотиків. Захисні рукавички, що не дозволяє привиду миттєво навчитися торкатися речей і самої Рувіни, були артефактом далеко не з дешевих. А ще єдиним, виготовляти вдруге щось таке рідкісне  Марлан – старий відьмак, відмовився. І на цьому, Рувіна йому була вдячна. 

Тож у її бізнесі все було просто: за захисними амулетами до неї приходили живі. За упокоєнням – мертві. Без дотиків ні до тих, ні до інших.

Хоча, фактично, саме другі й спонукали перших повертатися до неї знову – цього разу вже з проханням упокоїти померлого. Бездоганний бізнес.

Шкода тільки, що коштів із нього вистачало хіба що на місячну оренду в елітному кварталі, де мешкали далеко не останні відьми. На власний будинок Рувіна поки що не назбирала.

“Це останній, — промуркотіла чорна кішка, чиє муркотіння розуміла тільки Рувіна. — Сьогодні й так довгий день. Мені б уже під теплу пічку та чогось смачненького в мисочку. Ця мряка на вулиці… Бррр! Від неї шерсть дибки!”

Кішка продовжувала грайливо махати хвостом, час від часу позіхаючи й прикриваючи носа передніми лапами.

— Коли самостійно зароблятимеш на оренду, тоді й поговоримо.

Рувіна розправила плечі, що затекли від довгого сидіння на одному місці, а щойно дверний дзвінок сповістив про прихід гостя – натягнула на обличчя привітну усмішку.

“Яка ж ти все-таки нудна! От попередня власниця мені спинку чухала, на ручках тримала і, між іншим, не змушувала ганяти мешей! Безсоромна ти відьма!” — фиркнула кішка й демонстративно відвернулася від Рувіни.

— Вітаю. Чим можу вам допомогти?

Дзвінко пролепетала остання відьма з роду Ларкс – та сама, якій у спадок від рідні дісталася балакуча кішка. За своїх юних п’ятсот років Аша так і не навчилася нічого, окрім як захищати господаря від нечисті. Щоправда, у столиці нечисть траплялася нечасто, тож користі від цієї здібності було небагато. Зате компаньйонка, в якої рот не закривався ні на мить, із неї вийшла чудова.

— Моя дружина десять років… — змарніло промовив дідусь. Його ріденька сива борідка ледь не сягала колін. Він зняв капелюха й нервово крутив його в руках. — Розумієте, не може відійти. 

— Три рени*, — спокійно відповіла Рувіна. Щемливі історії оренду їй не сплатять і не прогодують. — І ваша покійна дружина вас більше не потурбує.

— Три? — чоловік спохмурнів. Ясність миттєво повернулася в його очі, а капелюх – на голову. — Чому так дорого? — обурено озвався дідусь, поправляючи головний убір.

— Можете знайти іншу відьму, яка візьме дешевше.

Рувіна видихнула й перевела погляд на вікно, за яким сутінки вже опустилися на місто разом із памороззю. Їй і самій вже хотілося до теплої пічки. Останній клієнт був напрочуд упертим. А його дружина, яка стояла просто за його спиною, — напрочуд балакучою.

— Ах ти пройдисвіт! Скупієм був, скупієм і залишився! Роки молодості на тебе витратила! — жінка продовжувала теревенити, погрозливо махаючи кулаком перед обличчям чоловіка.

— Гаразд, — зрештою здався той і поліз до кишені по монети. — Тільки щоб сьогодні. У мене голова все ніяк не перестає боліти, і речі вона від мене ховає.

— Я їх на місце ставлю, дурню! Вісім років знадобилося, щоб опанувати дотик до речей! А ти все не цінуєш! — сварливо прогриміла жінка.

— Не хвилюйтеся.

Рувіна коротко кивнула клієнту, згребла монети з прилавка, а іншою рукою клацнула пальцями. З кінчиків її пальців вихопилася невеличка срібна іскра. Вона мерехтіла кілька секунд, мов запалений ґніт, а потім спалахнула, залишивши по собі легкий запах хвої. 

Душа жінки миттєво відчула жадане полегшення. Її обриси стали прозорішими, ніби разом із магією з них зійшла вся тяжкість, що не дозволяла їй піти. Вона ще раз поглянула на чоловіка, уже без злості, а потім тихо розчинилася в повітрі.

— Нарешті, знайшла спокій. Дякую. 

Примара розчинилася остаточно. Дідусь ще кілька секунд стояв посеред крамниці, дивлячись на порожнє місце, де щойно була його дружина. Потім важко видихнув, поправив капелюха й мовчки рушив до дверей.

— Доброї ночі, — кинув він уже з порога.

— Доброї, — відгукнулася Рувіна.

Дверний дзвіночок дзенькнув, і чоловік зник за дверима.

Рувіна не стала більше чекати і майже відразу перевернула табличку на дверях на “Зачинено”.