80.

Зйомки сьогодні не продовжили. Адам відкликав режисера до себе і вони ще про щось говорили у того в кабінеті. Режисер прийшов до нас блідий, я подумала, що схоже, що Адам налякав його сильніше за Стаса. 

Сказали, що цей випуск пустять з того, що вже було зняте. 

Стас сказав, що підвезе Алісу. Коли ми вийшли на паркування всі разом, то побачили, що Стас йде до якоїсь дуже дорогої на вигляд машини. Всі здивувались, бо він так зазвичай ніяк не показував, що багатий. 

Аліса в цю мить ніяк на це не реагувала, вона взагалі була якась замислена. 

Ми розпрощались, і коли вони вже поїхали, то і самі пішли до машини.

— Я думаю, що раз вже про нас пишуть, певно, немає сенсу нічого приховувати. Дамо завтра зранку пресконференцію, ти не проти? — запитав Адам. 

 — Так, треба самим розповісти, не чекаючи, що хтось усе буде додумувати за нас… А знаєш, я відчула якесь навіть полегшення від цього. Тепер не треба ховатися. Ми моожемо спокійно їхати додому разом, з’являтися вдвох на людях… Заради цього можна потерпіти ті запитання журналістів…

— Так, я теж радий. Хоч і переживаю, щоб через це твій рейтинг не впав… — він зітхнув, ми якраз сіли в машину. 

 — Думаю, він не зміниться, адже люди оцінюють мої професійні вміння а не моє особисте життя, — відповіла я.  

— Я теж думаю, що вони оцінюють твої вміння, але все одно є купа фанатів, які певно закохались в тебе, — він завів машину і виїхав з парковки, я бачила, що він був трохи напружений. — А ще… Якщо до тебе хтось причепиться як цей режисер до Аліси… Мені страшно подумати, що я зроблю…

 — Якщо всі будуть знати, що я зустрічаюся з тобою, фанати не наважаться чіплятись до мене, — я торкнулася його руки. — Не хвилюйся, все буде добре…

— Я дуже сильно кохаю тебе… Не дам нікому тебе торкатися. Поки ти сама кохатимеш мене, — він зазирнув мені в очі, ми якраз зупинились на світлофорі. 

 — Я буду тебе кохати вічно, — відповіла я, ледь торкнувшись губами його губ. Хотілося поцілувати його іншим, більш пристрасним поцілунком, але для цього треба опинитися вдома… Я не хотіла стати винуватицею дорожньо-транспортної пригоди. 

— Я теж кохатиму тебе завжди… — відповів він, усміхаючись.

А коли відірвався від моїх губ, раптом щось в машині почало пікати. На панелі перед кермом загорілась якась лампочка. 

Адам почав торкатись панелі, щось там дивитися, рухати. 

— Що таке… Дивно… — сказав він невдоволено. 

Натис на педаль, певно, гальма, але машина чомусь не реагувала і тільки розганялась швидше.

— Бляха! Машина не хоче гальмувати! Єво… — він поглянув на мене. — Здається, хтось щось тут нахімічив. Ще й двигун перегрівається. Температура все зростає! Я Зараз спробую загальмувати ручником, ти маєш вистрибнути, коли машина буде на мінімальній швидкості! 

 — Мені страшно, — сказала я тремтячим голосом. — А ти ? Теж вистрибнеш?

— Вистрибну, але спочатку ти, мені треба, щоб  я керував машиною, поки ти вистрибуєш! Швидше, зараз проїду повз галявину! — він смикнув кермо і машина почала тертись об бордюр, тоді він смикнув ручник. Машина майже зупинилась і я, відчинивши дверцята, вистрибнула назовні. Втратила рівновагу і впала на коліна, але тут же піднялася. Тривога за Адама була така сильна, що я навіть не відчула болю, коли вдарилась об асфальт. 

За мить я побачила, як Адам вистрибує з машини, а ще за мить машина вибухнула… 

Я завмерла на місці, не в силі повірити, шо ми обоє були на волосину від загибелі… Але він був дуже близько до вибуху, мені треба до нього, зараз же… Він же не міг постраждати, не мав, правда?

Я зірвалась з місця і побігла до нього…