75.

Я побачила у роздягальні Алісу з режисером шоу, який обіймав її, а вона намагалася вивільнитися з його обіймів. Я на мить завмерла, спершу не зрозумівши, чи то просто гра, чи Аліса дійсно не рада його залицянням.

— Не чіпайте мене більше! — вона мало не плакала. 

Побачивши вираз її обличчя, я зрозуміла, що Аліса не прикидається, вона дійсно налякана, і відразу ж, не роздумуючи, штовхнула двері роздягальні. 

 — Алісо, тебе Вітольд шукає, — сказала перше, що спало на думку. 

— Єво! —вигукнула Аліса.

 Коли режисер був спантеличений, вона змогла одразу вивільнитись і мало не побігла до виходу і, схопивши мене за запʼясток, вивела до коридору, яким буквально побігла далі, так і тримаючи мене за руку.

 — Він що, чіпляється до тебе? — запитала я, і враз згадала синці на зап’ястях Аліси, які з’явилися якраз після того, як вона побувала на телебаченні. — І це вже не вперше?

— Я ніби дала йому зрозуміти, що не зроблю нічого такого заради популярності… — її голос тремтів. — Сподівалась, він зрозумів це ще тоді. 

 — Треба розповісти Вітольду, — я зазирнула їй в очі. — Ми не маємо це так залишити, хай його поставлять на місце! Або взагалі звернутися в поліцію! 

— Але що як тоді шоу прикриють взагалі? Театр набере популярність, якщо нас будуть показувати по телебаченню цілий сезон… — вона зітхнула. — Ми так хотіли цього… Дядько точно скаже, що ми не будемо тоді зніматись. Ще й змусить подати на нього позов чи що…

 — Знаєш що, я придумала, що можна зробити! — раптом прийшла мені ідея. — Можна дочекатися того моменту, щоб він знову почав чіплятися до тебе, а я непомітно для нього зніму це на камеру. І тоді ти пригрозиш йому, що коли таке повториться, ми викладемо це відео у соцмережі і понесемо в поліцію. Тоді він муситиме сидіти тихо, і шоу не прикриє теж, бо це його проект, він уже стартував, вкладені кошти, навряд чи він захоче, щоб студія терпіла збитки, і потім звинуватила його в цьому…

— Так, це може спрацювати, — кивнула вона. — Він же….Ну, він нічого б мені не зробив, певно, все ж, ми в театрі, — хоч Аліса і казала так, я бачила, що вона все ж боялась. 

 — Можна попросити когось ще бути поруч, щоб у разі чого втрутитися, якогось чоловіка… Ну не Вітольда, бо той не втримається…

— Я навіть не знаю… Мені в голову приходить тільки Стас, ну той, з побачень. Ми з ним, до речі, листуємось останнім часом. Навіть не знаю, як так вийшло, він зовсім не в моєму смаку. Але мені з ним цікаво і комфортно спілкуватись. 

 — Давай його попросимо прийти сюди і в якийсь момент підлаштуємо так, щоб ви з режисером залишились на самоті, а ми зі Стасом усе це знімемо. І тоді він буде змушений мовчати, щоб компромат на нього не потрапив у поліцію і відкритий доступ. Це може значно попсувати його репутацію, варто лише розкрутити цю тему в Тредсі чи ще десь…

— Добре, я тоді запрошу його, — кивнула Аліса… 

***

У нас вже не залишалося часу, потрібно було йти на сцену. Аліса мала виступати першою, а я за нею. Вона чудово впоралася зі своїм завданням. Я ж увесь час, поки чекала на свою чергу, відчувала, як всередині мене щось стискається і ноги стають наче ватяні. Ще не вистачало втратити свідомість на сцені…

Але я заплющила очі і почала робити дихальні вправи, і паніка потроху відпустила. Коли залунали перші акорди музики, я вийшла на сцену і почала танцювати. Мені вдалося звільнити голову від думок і переживань, відпустити страх, і тіло рухалося ніби саме, легке і розслаблене…

Лише коли танець закінчився, і я схилилася в поклоні, а потім підвела голову, зустрілася поглядом з Адамом. Він показував палець догори і усміхався, і я усміхнулася йому у відповідь. Мені стало так легко і радісно, і я подумала. що мама, певно, теж зараз бачить мене і радіє разом зі мною…