63.

Я теж помітила цю особливість Стаса, хлопця, про якого говорила Аліса. 

 — Може, це якась перевірка? — усміхнулась я. — Щоб подивитися, чи для тебе важлива зовнішність, чи ні? 

 — А що, як прямо йому сказати, що ми побачили його гру? — підтримала мене Катя. 

— Мало нащо він це зробив, — Аліса зітхнула. — І що мені йому казати? "Ти прикидаєшся несимпатичним, навіщо?" Чи як ти це уявляєш? — вона ледь насупилась.

 — Можна сказати, що ти хотіла б побачити його справжнього, щось таке, — заявила Катя. — Мені, наприклад, дуже сподобався Олексій, якщо він мене запросить кудись сходити разом, я погоджуся! 

— Це вже звучить, як флірт. Не буду я з ним фліртувати… Взагалі останнім часом хочеться триматись подалі від всяких диваків, — вона зітхнула і поправила рукав. Я згадала про ті синці, яких вже давно не було, але Аліса ніби знову і знову прикривала їх, навіть коли вони зникли.

 — Звісно, не треба себе змушувати, якщо не хочеться, — я зітхнула. — Мені теж не дуже хочеться спілкуватися з Данею. Він хороша людина, але мені незручно через те, що було в минулому. Весь час здається, що я роблю йому боляче…

— І все ж не ясно, нащо він це все зробив… Добре, ходімо вже назад, вони, певно, зачекались. 

 — Так, ходімо…

***

Ми вийшли на сцену, залунала музика, і ми почали танцювати. Так дивно було виступати, коли в залі лише кілька людей. Але я старалася викластися на повну, так, якби перед нами був переповнений зал. Дівчата теж гарно виконали свої партії, і після того, як музика стихла, чоловіки зааплодували. Я зустрілася поглядом з Адамом. Він заворожено дивився на мене і аплодував з іншими. 

Мені страшенно хотілося зараз спуститися зі сцени і, не криючись, обійняти його. Але поки що це було неможливо…

 — Ну що, ходімо до столу? — запитав Вітольд, коли оплески стихли. — Саме час трохи перекусити, ну, а потім зробити фото на згадку! 

Ми спустилися зі сцени і пішли до кімнати, в якій був накритий стіл. Мене посадили поруч із Данею, як і інших дівчат біля їхніх переможців. А Вітольд і Адам сиділи навпроти. 

Наливаючи мені вина, Даня ніби ненароком доторкнувся до моєї руки. 

— Ти прекрасно виступила, — сказав він тихо. — Як і завжди. 

 — Дякую, — сказала я, намагаючись виглядати привітно, хоча руку все ж забрала. — Аліса і Катя теж були неперевершені сьогодні. 

— Я дивився тільки на тебе, — він не відводив від мене погляду. — Для мене існуєш тільки ти, Єво. 

 — Можливо, тобі варто роззирнутися навколо, є багато красивіших і успішніших за мене дівчат, — сказала я.  — Хоча, звісно, компліменти чути дуже приємно…

Насправді мені хотілося лише, щоб цей обід скоріше закінчився. Бо Адам теж поглядав на нас і, мабуть, не чуючи, про що ми з Данею розмовляємо, відчував дискомфорт не менший, ніж я…

— Я не хочу дивитись ні на кого, я ж сказав, — він ледь насупився. — Ти знецінюєш мої почуття. 

 — Зовсім ні, ти маєш право на будь-які почуття, — сказала я. — Але лише до тієї межі, де вони не шкодять іншим людям…

— Я ніяк тобі не шкодив, — він зазирнув мені в очі. — Я навпаки турбувався про тебе завжди. А ти мене залишила заради боса. 

Я відчула, що моє серце мало не вискочило з грудей. Але постаралася відповісти спокійно:

 — Я тобі вдячна за те, що ти робив для мене. Але я не можу керувати власними почуттями і змусити себе перестати кохати одного чоловіка і закохатися в іншого, хай навівть такого хорошого, як ти. На жаль, це неможливо…

Даня вже хотів ще щось сказати, аж раптом ми почули звук тріску скла. І я, і Даня інстинктивно перевели погляд на джерело шуму… 

***

гортай далі, там продовження ------------>