55

Я здогадалася, який подарунок він мені зробив. 

— Це була орхідея? — запитала, усміхнувшись. 

— Так, вона, — Адам кивнув і трохи здивовано поглянув на мене. — Як ти здогадалась?

— Мабуть, серце підказало, — я згадала, як Аліса впустила квітку і вона зламалася, а я намагалась її оживити. — Я відчувала, що це подарунок від дуже важливої і рідної для мене людини…

— Хіба я тоді був тобі важливим? — він переплів наші пальці. 

— Ну, тоді для мене було важливо довести тобі, що наш театр може бути успішним. А потім поступово важливим став і ти сам. Я пам’ятаю, як ти мене заспокоював і підтримував, коли мені було погано, коли я була невпевнена в своїх силах. Ніхто цього не робив, тільки ти…

— Я навіть не помітив, коли саме закохався в тебе. Зараз думаю, що можливо закохався з самого початку. Хоча й скептично ставлюсь до закоханості з першого погляду, але не знаю, як ще це пояснити, — він зазирнув мені в очі. 

 — Ти був таким суворим, я не могла навіть припустити, що ти закоханий у мене, — я усміхнулась і скуйовдила йому волосся.  — Але мене відразу почало ніби тягнути до тебе. Є в тобі якийсь магнетизм….

— Дані тому можна подякувати, — сказав Адам замислено. — Якби не він, я б певно не став діяти у відкриту так швидко. 

— Так, ну, я сподіваюся, що Даня не буде довго злитися на мене, може, він уже знайшов собі іншу дівчину… —  сказала я. — Я ж не давала йому жодних обіцянок, ми були просто друзями…

— Ви цілувались, друзі не цілуються, — Адам ледь насупився. — Він при мені тебе цілував, я добре це памʼятаю. 

Мені стало трохи соромно. 

— Ну, він думав, що ми зустрічаємось… А я… я ще не знала, яке рішення мені прийняти. Не була впевнена в тому, що ми з Данею маємо бути разом. А про тебе взагалі боялась думати, я почувалася розгубленою. Добре, що все вирішилось, і тепер нам не доведеться втікати одне від одного…

— Але мене трохи напружує твій таємний фанат, — Адам ледь насупився. — Ні, не подумай, це не ревнощі. Просто що хтось таємно так близько до тебе і може покласти записку в кишеню… Це якось ненормально. Ладно я заходив в роздягальню, але я власник будівлі. Хто ще міг би так просто туди зайти? Практично ніхто. Скоріш за все підкупили охоронця… Або прийшли через чорний хід. Треба підняти записи камер. Не дарма ж я їх туди поставив.

 — А раптом цей фанат попросив когось із дівчат підкинути мені записку? — замислено припустила я.  — Дівчата могли це зробити дуже просто, наприклад, хтось вдав, що переплутав шафки…

— Тоді ми побачимо, хто це зробив. І цю людину можна буде розпитати, — кивнув Адам. — Я займусь цим завтра ж.

— Дякую тобі, — я усміхнулась йому. — Все буде добре, виясниться, що це якийсь підліток, що фанатіє від мене, і ми благополучно забудемо цю історію…

— Хоч підліток, хоч ні, не дозволю йому тебе переслідувати, — Адам торкнувся кінчиками пальців моєї щоки. — Блін, але виходить, що я теж тебе трохи переслідував? Я ж так само подарував ту орхідею… 

— Ага, ти був моїм сталкером, — я усміхнулась і тут же згадала про інші орхідеї. — А знаєш, я тоді не звернула уваги, але згодом, після твого подарунку, хтось надіслав мені букет зрізаних орхідей… І там теж була якась дивна записка, але тоді я не звернула на це уваги…

— І що там було написано? — він трохи напружився. 

Я спробувала пригадати дослівний текст записки, але не змогла. 

— Щось типу “Ти будеш моєю” чи “Я завжди буду з тобою”, я викинула тоді ту записку і подумала, що це нічого не значить… Тоді ми з тобою ще не були такі близькі, я б сказала тобі, якби це відбулося зараз…

— Тобі не можна їздити з виступів і репетицій самій, — Адам торкнувся губами моїх пальців. — Я перевірю всі камери за весь проміжок часу перед моментом того, як ти знайшла записку.  Ми його вирахуємо. Я йому вже не заздрю… 

Ось і чергова глава! Завтра оновлення не буде!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!