49. Ранок

Коли Адам вийшов з душу, я вже лежала під ковдрою, від усіх хвилювань була втомлена і відчувала, що вже майже засинаю. Почула його кроки, а потім він ліг поруч і легенько обійняв мене. 

— Я просто боюся грози, — мені хотілося все пояснити, щоб Адам не подумав, що зробив щось не так, і через це я відсторонилася від нього…

— Все нормально, ти зараз зі мною, це головне, — його губи торкнулись моєї щоки. 

 — Мені дуже добре поруч з тобою, я почуваюся в безпеці, — прошепотіла я, відчуваючи, як мої повіки важчають і очі заплющуються. 

— Так, зі мною ти завжди будеш в безпеці, кохана, спи, все буде добре… 

Вже засинаючи, я відчувала, як він ніжно обіймає мене і подумала, що я найщасливіша людина на світі…

***

А коли розплющила очі, то вже був день, гроза давно закінчилася і на ясному небі сяяло сонце. Я побачила, що Адам не спить, він лежить і дивиться на мене. 

 — Доброго ранку, — тихо сказала я. 

— Привіт, — він чмокнув мене в губи. — Як спалось на новому місці? 

 — Дуже солодко, — відповіла я. — Може, тому, що ти охороняв мій сон…

— Я б хотів охороняти твій сон щоночі, — грайливо сказав Адам. — Сподіваюсь, ти тепер часто будеш тут ночувати.

 — Я не проти, — я усміхнулась йому у відповідь. Поруч із ним мені було так легко, немов ми були знайомі вже дуже давно. — Які в тебе плани на сьогоднішній день?

— Ну, я планував наше побачення на сьогодні. Мав мати одну зустріч зранку… Ой, — Адам вперше при мені виглядав розгублено. — Я, здається, навіть не написав, щоб відмінити її… 

 — Ну, ти можеш поїхати, а я тебе почекаю тут, — мені було цікаво залишитися в його домі, це було так інтимно, хоча тут же я злякалась, що він може не захотіти цього. 

— Ти точно не образишся? — запитав він, зазираючи мені в очі. 

 — Звичайно, ні, можу приготувати обід, поки тебе не буде, — відповіла я. 

— Тоді добре, — Адам усміхнувся. — Піду в душ і швидко поїду, щоб не запізнитися… 

 — Буду з нетерпінням чекати твого повернення, — я поцілувала його в щоку, і він швидко підвівся з ліжка та пішов у душ. 

А я знову лягла на ліжко, обняла подушку, яка ще зберігала тепло його тіла і його аромат і подумала, що тепер мені буде все важче бути окремо від Адама… він був потрібен мені, як повітря, і навіть те, що він мав поїхати ненадовго на зустріч, викликало в мене сум…

***

Коли Адам поїхав, я теж прийняла душ, вдягнулася і вирішила вийти на подвір’я. подивитися на його сад. Там було дуже гарно, багато хвойних дерев, на клумбах розцвітали весняні квіти. Я почула гавкіт і побачила вольєр, у якому бігав пес, це був той самий собака, фото Адама з яким я бачила в інтернеті. Я підійшла ближче, але не наважилась випустити його. 

 — Скоро прийде твій господар, і тоді ти погуляєш, — сказала я йому. 

Собака, здавалося, зрозумів мене. Він перестав гавкати, сів і завиляв хвостом, мені здалося, що він усміхається. 

Далі за вольєром був вихід до ставка, і я пішла туди, і раптом побачила, що за огорожею, яка відділяла ділянку Адама від сусідської, стояв якийсь чоловік і дивився на мене…

Я знітилася, але піти. не привітавшись з сусідом було якось неввічливо. 

— Доброго ранку, — сказала я. 

— Доброго ранку, — він уважно дивився на мене. — А ви… Я вас тут ніколи не бачив. Я взагалі окрім Адама тут ніколи нікого не бачив…. 

 — Я його дівчина, — від цих слів моє серце забилося швидше. — Він поїхав на ділову зустріч, скоро має повернутися. А я вийшла помилуватися садом. 

— О, ясно, — він усміхнувся. — Вперше бачу, щоб він когось привів. Але це, певно, добре… Радий бачити, що він більше не самотній…

 — Я дуже рада, що познайомилась із ним, — сказала я і тут зрозуміла, що досі не відрекомендувалася цьому чоловіку. — Ой, вибачте, мене звуть Єва. 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!