47.

Я була впевнена, що це якийсь сюрприз від Адама, та розв’язавши стрічку, побачила що там був красивий фотоальбом. Я відкрила його і перегорнула кілька сторінок. Тут були тільки мої фото, всі різні — деякі з них зображали мене на сцені, інші на вулиці біля театру і навіть біля мого будинку. А ще на одному фото я виходила з машини Адама. Я відчула тривогу, бо це точно не Адам, для чого йому фотографувати мене, та й не міг він одночасно бути в машині і робити знімки? Але хто це міг бути? Якийсь таємний фанат чи взагалі псих чи маніяк? 

Я швидко закинула альбом до сумки і почала перевдягатися. Потім взяла свої букети і вийшла роздягальні. Проходячи коридором. мимоволі озирнулася, немов із-за поворту от-от мав вистрибнути той самий незнайомець з фотоапаратом. Але скрізь було спокійно — як всередині приміщення, так і біля театру, і побачивши машину Адама, я швидко сіла в неї, відчуваючи одночасно полегшення, шо ніхто не переслідував мене, і страх, що все-таки цей "сталкер" був поруч, він відстежував кожну хвилину мого життя, а я не знала, хто він і для чого це йому потрібно…

Все ж я намагалася не показувати виду при Адамі, що я налякана. ʼ

— Все добре? — Адам торкнувся моєї долоні. 

 — Так, я трохи втомилась, — сказала я, усміхаючись. — Але все добре…

— Добре… Тоді їдемо до мене? — він зазирнув мені в очі.

 — Так, — я відчула, як моє серце забилося вдвічі швидше. — Їдемо…

Він усміхнувся, чмокнув мене в губи, завів машину і ми рушили… 

Поки ми їхали, я думала, що може, сказати йому про той альбом? І все ж я не наважилась. Знала, як Адам швидко спалахує і боялась, що звістка про стеження за мною могла його розгнівати. Тому я й промовчала. 

Коли ми заїхали у двір будинку і машина зупинилась, Адам вийшов сам, а потім відкрив переді мною дверцята. 

— Ходімо, — він подав мені руку.

Я вклала свою долоню в його, відчуваючи, яка вона гаряча і сильна. І тут якось несподівано знову згадала ті фото, і мимоволі озирнулася. Нікого не було навколо, і все одно мене не полишало відчуття, що на мене хтось дивиться, а може, й фотографує…

Адам повів мене до будинку, відчинив двері, схоже, він поки що не помітив, що мене щось турбує. Я не хотіла його засмучувати.

Ми зняли верхній одяг, роззулись, тут було дуже просторо і оформлено в світлих тонах. 

— Вже майже на місці, — він продовжував тримати мене за руку і завів до вітальні.

Тут я побачила диван і кавовий столик, а також телевізор. Тут ще було багато свічок в підсвічниках, але ще не запалених. 

— Зараз запалю їх, а доставка має от-от приїхати, — він чмокнув мене в щоку і почав запалювати свічки. — Обереш кіно?

— Добре, — я усміхнулася, від тих вогників моя тривога ніби трохи відступила. У кімнаті стало світло і затишно, і якось святково.  Взяла пульт і почала передивлятися фільми, поки знайшла романтичну комедію. 

— Тобі подобається таке? — запитала в Адама. — Якщо ні, то пошукаю щось інше…

— Мені з тобою подобається все, — він якраз перестав запалювати свічки і знову коротко поцілував мене. В цю ж мить ми почули дзвінок в домофон. — Піду зустріну доставку і почнемо дивитися.

— Добре, — я підійшла до вікна і щільно завісила його шторами. Якраз і Адам повернувся і почав розпаковувати страви. — Знаєш, Вітольд вирішив, що ми з Алісою і далі будемо чергуватися на головних ролях, ще два місяці…

— Певно, він таки їй підіграв, — Адам трохи насупився. — Може, мені варто поговорити з ним…

— Не треба… — я торкнулась його руки. — У нас фактично була нічия, і результат залежав від Вітольда, якби він хотів підіграти племінниці, то обрав би її, а так він сказав, що змагання продовжується… 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!