42.

Я відчувала, як важко дихав Адам, як швидко билось його серце, він був так близько… Цей поцілунок схвилював мене так, що моє серце теж мало не вискакувало з грудей, всі думки вилетіли з голови, залишилося лише бажання, щоб ця мить ніколи не закінчувалася…

Адам неохоче, але все ж відірвався від моїх губ. Я розплющила очі і наші погляди знову зустрілися.

Він виглядав зовсім не так, як в театрі. Здавався мені зараз трохи молодшим і це здалось мені милим. Я усміхнулась і сказала:

— А насправді ти зовсім не суворий… 

— Тільки з тобою, — він також усміхнувся і погладив мене по голові. — Поїхали, відвезу тебе. Гарячі поцілунки на мене погано впливають, треба відволіктись дорогою. 

— Добре, — усміхнулась я. — Хоча мені подобаються твої поцілунки…

— Ти мене провокуєш, а я думав, ти хороша дівчинка, — Адам знову ледь усміхнувся ,ми вже їхали дорогою. 

Я відчула, що червонію. Не думала, що провокую його… Але було видно, що моя сором’язливість йому подобається. 

Більше Адам дійсно намагався не дивитись на мене, аж поки ми не приїхали до мого будинку. 

Коли ми зупинились біля нього, він знову погладив мене по щоці і коротко чмокнув в губи. 

— До понеділка  будемо без гарячих поцілунків, — сказав пошепки. 

— До завтра, — прошепотіла я у відповідь… 

***

Я трохи хвилювалась перед своїм першим виступом в якості прими, але з іншого боку розуміла, що рано чи пізно все одно це мало трапитись. Та і це була моя мета, стати примою, тож я мала постаратися.

Мені хотілось, щоб Адаму сподобався цей виступ. Щоб він дивився на мене. Може, це було неправильно, танцювати лише для нього, але чомусь мені хотілось зробити саме це.

Забути про ці рейтинги, про змагання. Хоча, певно, я не зможу цього зробити. Все одно на мене тиснуло те, що так багато людей будуть тепер дивитись саме на мене. 

На репетиції я була трохи скута. Але Вітольд нічого не казав. Мені здавалось, що всі дивляться на мене і пошепки кажуть, що я не впораюсь. Серце билось так часто… Зі мною вперше відбувалось щось подібне. Я ніколи не боялась сцени, виступала змалечку, і от, в найважливіший день сталось таке.

— Я відійду на хвилину, — сказала, коли прогін танцю вже заавершився і ми мали перевдягатися для виступу. 

— Добре, але швиденько, Єво, ми вже маємо йти до сцени, — відповів Вітольд.

Я швидко вибігла з зали і побігла до вбиральні. Не могла навіть вмитися, бо на мені вже був грим, серце сильно калатало…

Я помила руки холодною водою, але це не дуже допомогло. 

Треба було виходити, а я була практично в паніці. 

Але я не могла всіх підвести, так? Силою волі я таки змусила себе вийти, але мої руки тремтіли.

— Ось ти де, — почула раптом голос Адама зовсім поруч і підняла очі. — Тебе не було в залі репетицій, та й ти така бліда… — додав він стурбовано, озираючись навсебіч і все ж переплітаючи свої пальці з моїми. — Що трапилось? Ти погано почуваєшся? — додав він трохи схвильовано.

— В мене якась паніка, — сказала я. — Я боюся, що в мене нічого не вийде… Боюсь іти на сцену!

Адам обійняв мене за плечі вільною рукою, тим часом пальцями іншої руки ледь стиснувши мою долоню і прошепотів:

— Уяви, що це просто репетиція. Я буду в першому ряду. Уяви, що ти танцюєш тільки для мене. 

 — Добре, — я відчула, що трішки заспокоююсь і розслабляюсь. — Буду танцювати тільки для тебе…

В цю мить ми почули шум в коридорі і я різко відсторонилась. Не хотіла, щоб у Адама були проблеми через мене. 

— Я буду дуже чекати на твій виступ, — додав він неголосно. 

— Дякую тобі, — я стиснула його долоню. — Без тебе у мене нічого б не вийшло…

— Це неправда, — він похитав головою і усміхнувся. — Ти дуже сильна, Єво. Думаю, саме ця твоя риса найбільше притягувала мене до тебе від початку…

***
дяк за коменти та сердечка