41.

В цю мить мені на телефон прийшло повідомлення:

"Можу підвезти, пройдеш до перехрестя? Щоб не дратувати інших дівчат, не хочу, щоб через мене в тебе були проблеми." 

Мені стало радісно, що зараз побачусь з Адамом, подумала, що він такий передбачливий, дбає про мене…

 — Добре, я пішла, — сказала Аліса, побачивши, що я читаю повідомлення. — До завтра! 

 — До завтра, — відповіла я і написала Адаму:

“Дякую, авжеж, пройду. Я вже зараз буду виходити”, — написала я. 

"Тоді чекаю", — відповів він коротко. 

 На небі були хмари, накрапав невеликий дощик. Але на душі в мене було сонячно. Я швидко дійшла до перехрестя, і одразу побачила машину Адама. Помахала йому рукою, а потім підійшла ближче, відчинила дверцята і сіла на переднє сидіння. 

— Привіт, — сказала, усміхнувшись йому і поправляючи волосся, що трохи сплуталося від вітру. 

— Привіт, — він усміхнувся і подався вперед, торкаючись губами моїх губ, а долоню поклавши мені на щоку, а потім простягнув мені величезний букет, який був на задньому сидінні. Це були білі троянди, штук сто, не менше. — Вітаю, ти дуже гарно танцювала. 

 — Який неймовірний букет! Дякую! — я була приємно вражена. Але тут до мене дійшло, що я тримала в руках орхідеї, і думала, що ці квіти  від Адама. 

— А це від кого? — він кивнув на букет в моїх руках. — Не бачив, щоб тобі його дарували на сцені. 

 — Хтось залишив його у охоронця для мене, я спершу подумала, що це ти, але мабуть то якийсь фанат вирішив зробити мені сюрприз ізалишитись невідомим…

— Зрозуміло… Я скучив за тобою, — він подався вперед і коротко поцілував мене. — Вдень треба було поїхати і до офісу. Я ж весь останній час проводив в театрі і робота стояла, ну, основний мій заробіток. Бо театр, сама знаєш, зовсім не  прибутковий. Але я радий, що встиг на виставу.

—  Ти займаєшся будівельним бізнесом? — я згадала статтю, яку читала ще в перший день нашого знайомства, коли гуглила інформацію про Адама. 

— Так, — він кивнув і забрав у мене квіти, поклавши їх на заднє сидіння. — Робимо як проекти під ключ іншим замовникам, так і наші власні проекти. 

— Мабуть, це цікава робота, — сказала я.  — Вона робить людей щасливими. 

— Ну, не всіх, — Адам завів машину і ми рушили. — Дуже часто земля, на якій ми маємо щось збудувати, має або якусь історичну цінність, або рекреаційну. І люди не дуже вдоволені. Ти сама от не хочеш же, щоб я побудував тут ТЦ. 

 — Ага, — я кивнула. — Просто ця будівля для мене багато значить. Тут колись працювали мої батьки. Мама була примою в театрі, а тато його засновником і режисером. 

— Так, я знаю, — він кивнув. — Ти казала при нашій першій зустрічі, що це театр батьків. А далі я теж трохи погуглив. 

— Я досі не можу змиритися з їхньою втратою, — я зітхнула. — Іноді, коли заходжу до театру, уявляю, що я маленька дівчинка, і зараз з-за повороту вийдуть батьки, обіймуть мене…

— Мені шкода, — сказав Адам. Ми якраз зупинились біля мого будинку. — Шкода, що вони померли. 

— Я дуже рада, що зустріла тебе, — сказала я, дивлячись йому в очі. — І це сталося тут, у цьому театрі, тож тепер він вдвічі дорожчий для мене..

— Розумію, — він кивнув, його долоня торкнулась моєї щоки. — Спробуємо вивести його в прибуток. Тепер я теж за це візьмусь. 

— Дякую тобі, — я відчувала таке щастя, мені здавалося, що тепер усе в моєму житті буде чудово.  — Ти дуже хороший….

—  Заради важливих людей завжди хочеться бути кращим, — він подався вперед і торкнувся губами моїх губ…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!