31. Хто тут?...

Репетиція дійсно пройшла ніби на одному диханні, всі викладалися на повну. Вітольд залишився задоволеним. 

 — Ви  всі дуже виросли за останній час, — сказав він. — З’явилося більше експресії, емоційності! Думаю, ця постановка матиме великий успіх. От ще Ден зробить “прогрів” глядачів, викличе в них інтерес…

 — Так, я вже бачу, що багато людей пишуть у коментарі, запитують дату вистави та як купити квитки, — кивнув Ден. 

 — Може, якщо буде такий інтерес, ми зможемо і в інші міста поїхати  з гастролями, — мріяла вслух Катя. 

Навіть Аліса трохи заспокоїлася і танцювала дуже добре, хоча й була надто мовчазною і час від часу кидала на мене непривітні погляди, але, принаймні, не говорила більше нічого образливого. 

— Зараз нам головне, щоб театр став прибутковим, — буркнула Аліса. — А для цього ми маємо розпродавати всі білети. Може, нам варто придумати ще щось для привертання уваги глядачів? 

— Можна зробити програму лояльності, — запропонував Ден. — Типу якщо людина купує кілька квитків, вони обійдуться трохи дешевше, ніж один чи два. Або якщо на одну виставу купили квиток, на наступну отримують знижку. 

— Для цього треба йти до нашого шефа, щоб він це узгодив, — Аліса поглянула на мене якось дивно. 

 — Я думаю, він не буде проти, — сказала я. — Можу запитати його думку з цього приводу. 

 — Так, Єво, буду вдячний, якщо ти узгодиш це з Адамом, — кивнув Вітольд. — Бо в мене зараз стільки справ, що голова обертом іде. 

При думці, що в мене з’явився привід знову поговорити з Адамом сам на сам, у мене ніби розлилося в грудях приємне тепло. 

 — Я можу піти з тобою, — раптом сказав Ден. — Думаю, якщо прозвітувати йому про все, що ми встигли зробити в соцмережах, він і програмою лояльності зацікавиться…

Аліса якось хитро усміхнулася і закивала:

— Так, ідіть удвох, легше буде його переконати в разі чого! 

***

Після завершення репетиції ми з Деном піднялися до кабінету Адама. Коли я постукала в двері, почувся голос господаря кабінету. 

 — Хто там ще? — запитав він у властивій йому різкій манері. — Заходьте! 

Я першою увійшла, і побачила, на його обличчі легку усмішку, щойно він мене побачив, але потім він перевів погляд мені за спину і знову ледь насупився. 

— Що хотіли? — він поглянув на мене. Вже був не такий різкий, але все ще дещо насуплений. 

— Тут Ден хотів прозвітувати про успіхи нашого тік-ток профілю, — сказала я. — А ще ми хотіли порадитися з вами стосовно прорграми лояльності для постійних глядачів, це має підвищити покупки квитків та популярність театру…

— Я не люблю порожніх балачок. Покажіть мені конкретні цифри і приклади, як це буде працювати. Як це працює в інших театрах. Якщо мені сподобаються ваші цифри, ми це втілимо і у нас, — сказав він діловим тоном, дивлячись на мене. 

— Добре, ми підготуємо звіт у паперовому вигляді, і я вам його передам, — сказала я. — І пропозиції теж запишемо, щоб вам було зручніше. 

— Домовились, — він кивнув і поглянув на Дена. — А у тебе що там, розповідай. 

 — Мабуть, я підготую презентацію і надішлю вам, — сказав він. — На електронну адресу, буде зручно?

— Так, — він кивнув і дістав зі столу дві візитівки, і дав по одній мені і Дену. — Тут є моя пошта і телефон, — на останньому слові Адам поглянув на мене. 

 — Дякуємо, — я усміхнулась. — Тоді ми все підготуємо і перешлемо вам. Сподіваюся, вам сподобаються наші ідеї!

***

Коли ми вийшли з кабінету Адама, мій телефон запищав. Я помахала рукою Дену, який прямував до виходу, а сама підійшла до вікна і зупинилась там, читаючи повідомлення від Дані. 

“Єво, вибач, будь ласка, що я не зможу тебе сьогодні забрати,  поїхав у термінове відрядження, але скоро маю повернутися, — писав він. — Візьми таксі, не їдь увечері на громадському транспорті. Цілую.”

Я викликала таксі, але, коли вийшла на подвір’я, побачила, що машина затримується. Вже сутеніло, а ліхтарі ще не засвітилися, тож у глибині двору згущувалися тіні, і, стоячи біля входу в театр, мені здалось, що краєм ока я бачу якийсь рух у темряві, ніби хтось спостерігає за мною. По спині пробіг холодок, я пожалкувала, що не маю з собою електрошокера чи газового балончика. 

 — Хто тут? — гукнула я, відповіді не отримала, і все одно, відчуття чийогось уважного погляду не покидало мене…

***

гортай далі, там продовження ------------>