28. Буду викладатись

Я дуже довго не могла заснути цього вечора. Мене не стільки лякали всі ті коментатори, скільки те, що це дійсно міг бути саме Адам. Він, певно, помстився за те, що я втекла з Данею… Це було б в його стилі, певно… Хоча хіба сам він не казав, що такі речі — це надто дрібʼязково? А що ще він міг сказати… 

Ну не Аліса ж би написала подібне… Вона скоріше б написала щось про те, що я "бездарність". 

Я закрила тікток і все ж вирішила спати… Ранок вечора мудріший в будь-якому випадку….

***

Коли прокинулась, в першу чергу перевірила свою орхідею і дуже зраділа, бо схоже, що вона зросталась. Квітки не опадали, були свіжими і ароматними, значить, вони все ще харчувались від стебла, значить, в мене вийшло врятувати квітконос. 

Зранку я в тікток не заходила, вирішила, що не хочу псувати собі настрій перед репетицією, тому зробила як зазвичай зарядку, поснідала, зібралась і поїхала до театру. 

Сьогодні я навпаки приїхала раніше, ніж треба. Ще було майже сорок хвилин до старту репетиції. 

Дівчат ще не було, я чомусь згадала про Адама, з яким ми вчора так дивно розійшлись. 

Мені тепер було страшно, що буде при нашій наступній зустрічі… Я не знала, ні що зробить він, ні як відреагує моє власне тіло. Але від однієї згадки того поцілунку по тілу вже проходили зграї мурашок.

Я позіхнула і раптом захотілось випити кави, поки нікого нема. Але автомат був біля кабінетів Адама та Вітольда…

Я повагалась якусь мить, а потім все ж вирішила, що не можу ж я весь час від нього ховатися… Тому пішла до автомату. Коли прийшла, його там не було, як, власне, і будь-кого ще. В коридорі було зовсім порожньо і я підійшла до автомату. Потім почала шукати в сумочці дрібні купюри, бо цей автомат не видавав решти, хоч і приймав більші.

Але найменшою була сотка, а кава вартувала лише сорок… Я ледь насупилась.

— Дурний автомат, — пробурмотіла тихо.

— А що з ним не так? — раптом почула голос за спиною і тіло знову затремтіло. Так бувало, коли поруч був Адам, тільки він. 

— Не видає решту, — пояснила я. — А в мене, як на зло, немає дрібніших, лише сто гривень…

Він дістав з кишені купюру, теж сотку, і всунув її в автомат.

— Яку каву будеш? Обирай. 

— Еспресо, — сказала я. — Дякую, я поверну вам гроші. 

Він натис на "Еспресо", і кава почала наповнювати маленький паперовий стаканчик. 

Він достав каву і простягнув мені: 

— Ти реально думаєш, що я не можу навіть пригостити свою майбутню приму кавою? — він вигнув брову. 

— Примою я не стану, — я знизала плечима. — Але за каву дуже вам вдячна. 

— Забула про нашу домовленість? — він усміхнувся. — Якщо не станеш примою і не піднімеш театр, то… — він ледь облизнув губи. 

 — Хіба в домовленості було про приму? — я навіть трохи розгубилась. 

— Там було про те, що театр має стати прибутковим. А якщо ти не станеш примою, ти не зможеш на це вплинути, Єво, хіба ти цього не розумієш? — запитав він. — Будеш покладатись на Алісу? Думаєш, вона впорається? 

 — Навряд, — я зітхнула. — Але я не хочу йти по головах до цього звання…

— Тобі і не варто йти "по головах", — Адам знизав плечима. — Танцюй краще за неї. Настільки, щоб це було очевидно. Вітольд не дурень, він обере кращу. Він майже справедливий. Ну, може хіба що трохи племінниці підіграє, але не сильно. Ти ще можеш все обернути на свою користь.

 — Я дуже стараюсь, — сказала я. — Але плести якісь інтриги не буду. Якщо режисер вирішить, що я краща — я не буду заперечувати. Але й не буду сама напрошуватися на те, щоб він призначив мене примою. 

— Головне, викладись по повній, — він раптом торкнувся долонею моєї маківки і погладив мене по волоссю.

Я відчула, як мені стало тепло, немов на моє обличчя впав сонячний промінь. 

 — Буду викладатись, — відповіла, дивлячись йому в очі... 

***

гортай далі, там продовження ------------>