26. Вибачте...

Коли він поцілував мене, я аж задихнулась на мить від гостроти відчуттів, кожен його дотик змушував мене тремтіти, а перед очима все пливло. Ніколи раніше я такого не відчувала, таких сильних емоцій від звичайного поцілунку…

Але раптом я отямилась і відсторонилася від нього. Серце калатало, віддаючись своїм стукотом аж у вуха, я прискорено дихала. 

 — Вибачте, — прошепотіла я. 

Він і сам застиг, певно, здивований своїми ж діями. Хотів щось сказати, навіть простягнув до мене руку, але я швидко просковзнула повз нього до дверей і покинула комірку.

Навіть не дивилась навколо, просто побігла до виходу. Серце все ще билось, як скажене… Ну чому, чому тіло так реагувало на нього? Він просто хоче зі мною переспати, отримати мене, як трофей… Саме тому він став добрішим! Він робить все, щоб досягнути своєї цілі, і лицемірством не цурається!

Але я не піддамся йому… 

І хоч я говорила собі всі ці речі, серце все одно ніяк не могло заспокоїтись. Цей поцілунок був особливим, я розуміла це. Розуміла, що ніколи ніхто не доводив мене до подібного стану просто поцілунком.

Коли я вибігла до виходу, машина Дані стояла біля службового входу. А біля неї був і сам Даня. Але він був не сам. З ним була Аліса. 

Я не хотіла пересікатись з Алісою зараз, сваритись з нею при Дані, її браті, було неправильно. Але я б не змогла не сваритись після того, що почула. 

Та поки я думала, ці двоє і так мене помітили. 

— Що, думала, перемогла? — вигукнула Аліса до мене.  — Думала, я тепер здамся? 

— Алісо… — Даня спробував утихомирити сестру, але та його не слухала, вона вирвала свою руку з його.

— То що, навіть слова не скажеш? Тільки з-під тишка можеш витворяти капості?! — вона вперто дивилась на мене.

— Я не збиралася робити тобі нічого поганого, — спробувала вгомонити її я. — Розумію, що ти відчуваєш, я й сама б засмутилася через ті коментарі, але я не маю до них жодного відношення…

— Алісо, досить нападати на Єву, вона дійсно тут ні при чому, — зітхнув Даня.

— Ти теж її захищаєш?! Хіба ти не мій брат і не обіцяв завжди бути на моєму боці? — вона підтисла губи. — Але ж ні, ти заради того, щоб залізти їй під спідницю, готовий і сестру зрадити!

Я відчула, що червонію і водночас Аліса так розгнівала мене цим нападом на Даню, що я тільки великим зусиллям волі стрималася, щоб не сказати щось образливе їй у відповідь. 

— Втихомирся нарешті, — Даня насупився і легенько обійняв мене однією рукою. — Ми вже поїдемо. А ти подумай, як спілкуватись з колегами та рідними. Бо відвернуться від тебе всі, Алісо. Потім не дивуйся. 

— А вона бач і не проти, щоб ти заліз їй під спідницю! — тим часом продовжила Аліса. — Щасливчик ти, недоприму собі матимеш!

— Алісо!.... — але Даня не встиг договорити, його перебив інший чоловічий голос.

— Що у вас тут відбувається? — запитав Адам, ніби з-під землі вирісши навпроти нас. 

Я озирнулася на нього, мені хотілося провалитися під землю від думки, що він чув усе. 

— Нічого не відбувається, — похмуро сказала Аліса. — Я розмовляю з братом. 

Адам поглянув на мене і на Даню, який обіймав мене. Здається, його око смикнулось, ніздрі трохи роздулись. Він злився… Певно, злився. 

Я обережно вивільнилась з обіймів Дані. 

— Мабуть, мені краще піти, — сказала я тихо. — Алісі треба заспокоїтись…

— Я підвезу тебе, як зазвичай, — тут же сказав Даня достатньо голосно. Ну, він це говорив голосно для Аліси, а не для Адама, але мене зараз набагато більше хвилював саме Адам, бо його очі небезпечно блиснули, коли він глянув на Даню після цих слів. — А може, сходимо кудись? 

 — Добре, — я кивнула, бажаючи якомога швидше опинитися далеко звідси. — Поїхали…

***

гортай далі, там продовження ------------>