24. Зрадницькі сльози

Моє серце мало не вискакувало з грудей, коли ми стояли так близько, і це виглядало, ніби він обіймав мене. Було страшнувато, що хтось зараз нас побачить,  і водночас мені не хотілось, аби він мене відпустив. 

— Треба бути обережнішою, а якби ти впала і травмувалась? — його голос був тихим і, здається, навіть трохи схвильованим. Я ніколи не думала, що його голос може бути схвильованим в такому сенсі.. Він що, дійсно хвилювався на мене? 

— Буду обережнішою, — сказала я, відчуваючи, як до моїх щік приливає кров.  — Дякую…

— Поки буде репетиція, просуши одяг, — він все ж відсторонився, трохи озирнувшись по сторонах. 

 — Так, — я кивнула. — Знаєте, я вам дуже вдячна, ви вчора підтримали мене, а я навіть не подякувала… Я просто була геть засмучена… Вибачте…

— Ну, головне тобі краще, — сказав Адам неголосно. — Все, йди, ти запізнюєшся. 

 — Добре, до побачення, — я ще раз знічено усміхнулася йому і пішла до роздягальні. 

Коли відчинила двері, дівчата зустріли мене мовчанням, ніхто не привітався зі мною, здавалося, мене взагалі не існувало для них.

 “Мабуть, дізналися про Алісу”, — подумала я. 

 — Привіт, — сказала я, проходячи до своєї шафки. 

— Привіт, — не дуже охоче привітались вони, бо якраз побачили Вітольда, який зайшов одразу за мною.

— Дівчата, чому не всі перевдягнені?! Швидше, репетиція починається за пару хвилин!

Коли дівчата вийшли з роздягальні, я трохи затрималась, щоб бути останньою, і тихо запитала у Вітольда:

 — Як почувається Аліса?

— Ну, лікарі обіцяють, що вона прийде в норму за два дні, — сказав він. — Отруєння. Таке буває. 

 — Мені дуже шкода, — я зітхнула. — Мабуть, мені варто все ж пошукати якесь інше місце роботи…

— Не видумуй, Єво, ти тут ні до чого, — сказав Вітольд голосно, щоб всі почули. — Якщо Аліса така слабка, що через критику здасться — я сам звільню її раніше, ніж ти навіть дебютуєш, як прима. Бо балет — це не ігри. Тут треба займатися серйозно. Неважливо, чи вона моя племінниця, чи ще хтось. Я нікому не дозволю ставитись до нашої справи легковажно.

Я промовчала, бо все, що б я не сказала, було зараз недоречним. 

Пройшла до зали і ми почали тренуватися.  Денис теж підійшов і почав знімати відео. Хоча атмосфера в залі була дещо напруженою,  виходило у нас дуже добре, Вітольд неодноразово хвалив нас. 

 — У вас, дівчата, ніби друге дихання зараз відкрилося, — сказав він ніби до всіх, але дивився в цей час на мене. 

Звісно, мені було дуже приємно від його слів, але мене не покидало відчуття напруженості. Ще й Денис підійшов до мене після репетиції і сказав: 

— Я хочу зробити ніби “візитівки” кожної дівчини в нас на каналі, можеш зараз коротенько розповісти про себе, в я запишу це на відео? 

— Добре, — я кивнула. На якусь мить замислилася, чи варто розповідати про відношення моїх батьків до цього театру, і вирішила, що не треба цього робити. Тому коротенько розповіла про те, що з дитинства мріяла бути балериною, що з восьми років займалася балетом, і сказала, що дуже щаслива зараз працювати в цьому театрі. 

Завершивши запис, Ден пішов до виходу, а я рушила в роздягальню. Дівчата вже пішли, і вона була порожньою. 

Я відчинила свою шафку і побачила зверху на одязі якусь записку, написану друкованими літерами. Я взяла її і стала читати. 

"Така простушка, як ти, ніколи не стане примою. Над тобою всі тільки сміятимуться." 

Я зітхнула. Була впевнена, що це написав хтось із дівчат, але не розуміла, чому вони так не люблять мене. Якби ж я давала їм якийсь привід для цього. А так, навпаки, я лише хотіла загального успіху для всіх, а вони всі вперто переконували мене, що я хочу стати примою… Та не було це моєю метою ніколи!

На мої очі навернулися зрадницькі сльози…

***

гортай далі, там продовження ------------>