22.

Він торкнувся долонями моєї талії і за мить я відчула його подих на моїх губах. Тепер вже серце навпаки закалатало, як скажене. Здається, ця довга секунда до поцілунку тягнулась вічно, аж раптом в його кишені задзвонив телефон, розриваючи тишу навколо своїм різким звуком.

Я одразу відсахнулася, немов з мене спали чари. 

 — Дякую, ви дуже підтримали мене. — сказала, квапливо відступаючи до дверей. 

Адам важко дихав, але відступив, даючи мені дорогу. Дивився на мене так, немов спраглий на воду. З одного боку мене трохи лякав цей погляд, а з іншого я чомусь відчувала розчарування через те, що цей дзвінок пролунав так невчасно. 

 — До побачення, — пробурмотіла я, відводячи погляд, і одразу висковзнула з комірчини.  

Добре, що в коридорі нікого не було. Певно, мої щоки були червоні, як помідор, серце калатало скажено, я мало не бігла до виходу. 

Коли вибігла, то побачила Даню. Ми з ним не бачились всі ці дні після нашого побачення. Він стояв біля машини і усміхнувся, щойно побачив мене, та помахав рукою:

— Єво! Знаю, у тебе перед виступом зараз немає часу на побачення, але давай я тебе хоча б підвезу! — запропонував він, підходячи ближче до мене.

 — Привіт, добре,  — я все ще не могла відновити дихання. 

— Що трапилось? — Даня, видно, помітив мій стан. — Ти якась захекана… 

 — Так, нічого особливого, трохи перетренувалась, — сказала я перше-ліпше, що спало на думку. 

— Зрозуміло, — він кивнув. — Ну добре, ходімо до машини, — Даня підвів мене до машини і відчинив переді мною дверцята. 

Якраз в цю мить з головного входу вийшов Адам. Наші погляди одразу зустрілись.

Я, вдавши, що нічого не сталося, кивнула йому і сіла в машину. Думала про те, яка я погана людина — коли у мене є такий хороший хлопець, як Даня, я мріяла про поцілунок з Адамом… 

— Я дуже скучив за тобою. Вже чекаю вашого наступного виступу. Після виступу сподіваюсь, ми знову побачимось? До речі, щось я пишу сестрі, а вона не відповідає… Розумію, тобі може бути неприємно розповідати про неї, але я трохи переживаю, раптом щось трапилось. 

Тільки тут я згадала про Алісу, і моє почуття провини ще посилилось. 

 — Її сьогодні не було на репетиції, а потім Вітольду подзвонили і сказали, що з  Алісою щось трапилось, — тихо сказала йому. — Набери дядька, думаю, тобі він розкаже…

— Ого, — він здивувався. — А ти… Не образишся, якщо я наберу його прямо зараз?... Знаю, ти не дуже її любиш, але я дійсно переживаю… 

 — Звісно. набирай, я й сама дуже переживаю за твою сестру… — сказала я. 

— Так, зараз, — ми сіли в машину і Даня почав набирати Вітольда. А я тим часом побачила, як машина Адама проїхала повз машину Дані. — Алло, дядьку, як там сестра? Де вона? Так, можна, я теж приїду? Добре, скинь адресу, я скоро буду… — Даня перевів на мене погляд. — Я зараз підвезу тебе і поїду туди. Схоже, вона чимось отруїлась. 

Я відчула, що моє серце ніби перестало битися.

 — Як вона? — спитала ніби не своїм голосом. 

— Ну, загрози для життя немає, вона в лікарні, — він зітхнув, завівши машину і виїхавши на дорогу. — Дядько зараз розбирається, як це сталося… Каже поки що нічого незрозуміло… Може, вона просто щось не те зʼїла…

Я подумала, що навряд Аліса не слідкувала б за тим, що вона їсть, аж настільки, щоб потрапити в лікарню. Тим паче, у балерин дуже сурова дієта. 

Чи значить це, що вона могла щось випити навмисно?...

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!