21.

З виразу його обличчя я здогадалась, що мова йде про Алісу. Відчула провину, що раділа її відсутності…

— Що вам сказали? — запитала я, коли він відвів телефон від вуха. 

— Я… Я не можу вам розповісти деталей, пробачте, дівчата, — він відвів погляд. — Але я маю їхати. Коли буду знати щось точно, повідомлю в чат, добре? До того я не буду нічого казати. Не ображайтесь. Все ж, вона моя племінниця. Сподіваюсь, ви пробачите мені це. 

— Так, звичайно, — розгублено сказала я. 

Він вийшов, а дівчата якусь мить мовчали, а потім Катя вигукнула, дивлячись на мене:

— Це ти підлаштувала, правда?

— Що я підлаштувала? Я взагалі не в курсі, що з Алісою…

— Але ти хотіла її місце! Завжди хотіла, з моменту, як прийшла! — продовжила кричати Катя. — Кажи, що з нею?!

— Я не знаю, — на мої очі навернулись сльози.  — І я ніколи не казала, що хочу її місце..

— Катю, ти переборщуєш, — сказала Віка. — Може, Аліса сама щось зробила. Наприклад, напилась. 

— Вона ніколи не пила, її або побили, або… — Катя заплакала.  — Це все через ці коментарі! Це ти придумала вести дурний тікток! — вона наставила на мене вказівний палець. — І підговолрила своїх друзів писати гидоту про неї!

Я хотіла сказати, що, навпаки, Аліса підговорювала своїх друзів проти мене, і про те, що в день виступу мій одяг зіпсували, через що я покрилася опіками… Але це б звучало як виправдання, тому я чітко і голосно сказала:

 — Я. Нічого. Не. Робила. Алісі. Якщо ти не віриш мені, то це лише твої проблеми!

Повернулася і пішла в роздягальню. Мене всю трусило від цих безпідставних звинувачень, а ще більше образливо було, що дівчата, з якими ми ніби налагодили  сьогодні стосунки, знову відсахнулися від мене. Ніхто не став на мій захист, коли Катя  стала нападати на мене…

***

Я перевдягнулася і швидко, поки дівчата не прийшли, вибігла з роздягальні. І раптом зіткнулася з кимось, не відразу зрозумівши, хто це, бо сльози застилали очі.  Та за мить я збагнула, що це Адам. Він притримав мене за плечі і дивився прямо мені в очі.

Я подумала, що зараз дівчата ще й побачать нас разом, і це ще більше налаштує їх проти мене.

Адам, здається, теж почув це, бо вже за мить він смикнув мене за руку в перший-ліпший кабінет. 

Коли за нами зачинилися двері, я затулила обличчя руками і заплакала. 

— Я думала, що ми подружилися з ними, — пробурмотіла. — Але вони мене ненавидять…

— Ніхто тебе не ненавидить, — він торкнувся моїх долоней і прибрав їх від мого обличчя. 

Потім відпустив одну з моїх рук і цю вільну долоню поклав мені на щоку, витираючи великим пальцем сльозинку. Ми були дуже близько зараз, так близько, як ніколи. 

— Вони вважають, що я щось зробила з Алісою, — зітхнула я. 

— Чому тобі взагалі важлива їхня думка? — запитав він неголосно, гладячи мене пальцем під очима і стираючи сльозинки й далі. — Вони тобі ніхто. Просто роби те, що маєш. Рано чи пізно вони принаймні визнають твій талант, ось побачиш. Все інше тебе не має хвилювати. Ти ж сама знаєш, що ти нічого не робила. Це головне. 

 — Авжеж, не робила,  я навіть не знаю, що з нею сталося, і так само хвилююся, як і всі… Але виявилося, що я хочу її місце і тому найняла кілера, уявляєте? — я похитала головою.  — Що я ще не знаю про себе?

— Ти ні в чому не винна, — сказав він впевнено. — Ти це знаєш, я це знаю. Цього має бути достатньо. Не плач, будь ласка. 

Від цих його слів мені стало легше. Я схлипнула в останній раз, дістала з кишені хустинку і витерла сльози. 

— Дякую, — прошепотіла, дивлячись йому в очі. 

Він ледь облизнув губи і так поглянув на мене, що моє серце на мить перестало битися. Я мимоволі заплющила очі, очікуючи, що зараз він поцілує мене…