18. Зізнання і обіцянка

Я ледь почервоніла, коли почула, що ми можемо поїхати до нього. Це було якось надто швидко, у нас було всього одне побачення. Не те щоб Данило мені не подобався, він мені подобався, але…

Здається, він помітив, що я завагалась, тому додав:

— Ну, або ходімо в кіно, здається, за півгодини якраз починається черговий сеанс. Там йде отой новомодний фільм по книжковому бестселеру, трилер про хатню робітницю. Правда, я не знаю, чи тобі таке подобається… — затараторив Даня. 

— Ну, мені подобаються гостросюжетні історії, тож я не проти кіно, — усміхнулась йому у відповідь. 

— Супер, тоді поїхали в кіно! Зараз знайду сеанс, — Данило усміхнувся і дістав мобільний. Щось в ньому поклацав, а потім сказав: — Ну все, готово. Сеанс за півгодини, ми якраз встигаємо, ходімо до машини? 

 — Так, добре… В тебе не буде проблем із сестрою через мене? — запитала я, коли ми вже сідали в машину. 

— Ну, вона може образитись, — він знизав плечима. — Але це неважливо. Я буду справедливим, хоче вона того, чи ні. Якщо щодо неї буде несправедливість, я теж захищатиму її. Все ж, вона моя сестра, — Даня завів машину. — Що ж, поїхали…

Я усміхнулась і кивнула, але потім відвела погляд. Сама не знаю, чому так відбулось. 

Ми приїхали до кінотеатру швидко, білети у Дані вже були куплені онлайн ще тоді, коли ми сідали в машину.

Тож ми показали їх на вході і одразу пройшли на свої місця — диванчик по центру на останньому ряду.

— Зазвичай на такі місця білети не купити. Але цього разу зала майже порожня, — сказав Даня. — Все тому що це вже останні дні показу. 

 — Так, тут зручно, — сказала я.  — Нам пощастило, що залишились гарні місця. 

— Так, пощастило, — він кивнув. І якраз в цей момент реклама на екрані закінчилась і почався фільм.

На диво, фільм був дуже цікавий, я чула про цю книгу, але не знала деталей сюжету. І хоч передбачити певні частини мені цілком вдалося, але деякі моменти мене таки змогли здивувати. 

Принаймні те, що спочатку здавалось мені ляпом, в кінці гарно обіграли. 

Даня обіймав мене і пригортав до себе весь фільм, а коли він закінчився, ми вийшли з зали і пішли до машини.

— Ну як тобі? — запитав він, коли ми вже відʼїжджали. — Сподобалось?

 — Було дуже цікаво, — сказала я. — Дякую, що запросив, я дійсно відволіклася і відпочила. 

— Радий, що тобі сподобалось, — він усміхнувся. — Мені дуже подобається проводити з тобою час, Єво. 

 — І мені, — кивнула я. — З тобою так легко…

— Ти мені дуже подобаєшся, — сказав він неголосно, торкаючись долонею моєї щоки і подаючись вперед та прикриваючи очі. 

Його губи торкнулись моїх перш ніж я встигла щось відповісти.

Я спершу ніби завмерла, а потім відповіла на поцілунок. Ну справді, Даня був небайдужий мені. Хоча я не могла сказати, що закохана в нього. Але, може, це й нормально, що кохання приходить поступово, не одразу? Кажуть, так частенько буває…

Коли Даня відсторонився і ми розплющили очі, я побачила, що він виглядав абсолютно щасливим.

— Єво… Ти найкраща… Ти і я… Ми ж тепер зустрічаємось?

 — Мабуть, — я трохи знічено усміхнулась. — Якщо чесно, у мене ще не було серйозних стосунків, я багато вчилася, весь вільний час присвячувала балету… Тож тепер почуваюся якоюсь розгубленою, не знаю, що роблять у такому випадку…

— Я обіцяю, що ніяк не нашкоджу твоїй карʼєрі, я поважаю спорт, — серйозно сказав Даня. 

— Дякую, — прошепотіла я. — Ти такий хороший…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!