17.

Я замислилась. В тому, що він говорив, була доля істини. Хоч всі його фрази і були просякнуті якоюсь зверхністю, я знала, що він не любить мистецтво, але все ж дійсно навіть на премʼєру до нас не прийшло стільки людей, щоб заповнити хоча б три чверті місць. 

— Може, коли ми почнемо вести Тікток і Інстаграм, все зміниться…. — тихо сказала я. 

— Але не думай, що якщо я все це сказав, я здамся щодо моїх власних цілей, — він усміхнувся. — Я памʼятаю наше парі і все ще хочу перемогти, Єво…

Я відчула, як мої щоки загорілися від цих його слів і від погляду, яким він окинув мене. Подумала, що ні за що не здамся, і доведу йому, що я можу перемогти у цій боротьбі…

 — Вам ніколи не вдасться мене перемогти! — вигукнула я і вийшла з кабінету. 

Мною володіло якесь подвійне почуття — одночасно гнів і роздратування через цю його пихатість і зверхність, і разом з тим — вдячність за те, що він підтримав мене у моєму починанні і вказав, на що необхідно звернути увагу…

***

Після репетиції, коли я вже виходила з приміщення театру, Аліса наздогнала мене і сказала:

 — Читала, що про тебе пишуть у пресі? Схоже, вони тебе зовсім не оцінили. Ти не подобаєшся місцевим критикам. Може, тобі краще піти від нас, щоб не було такого тиску? — додала вона псевдоспівчутливим тоном. — В якийсь театр поменше.

 — Для мене не важливі думки критиків, — відповіла я. — Головне, як мою роботу сприймає публіка. А глядачам сподобалося, яку я танцювала! Критику ж могли просто заплатити, щоб він написав про мене погане, це часом не твоїх рвук справа? 

— Що?! Ти що, мене звинувачуєш?! — обурилась Аліса. — Навіщо мені наговорювати на власний виступ?! Навіть якщо ти нездара… Тим паче критики це і самі бачать… На наше нещастя! 

 — А от режисер цілком задоволений моїм виступом! — парирувала я.  

— Дядько просто дуже сердобольний, — вона знизала плечима. — Ти — сирітка без роду і племені, ото він і хотів тебе підбадьорити. І взагалі, театру просто не бажано зараз втрачати людей. А якби в нас були гроші, тебе б давно замінили на когось більш компетентного! 

 — Щоб театр став на ноги, потрібно діятии як одна команда, а не робити гірше всім через якусь особисту неприязнь, — сказала я. — Так що навіть не мрій, що ти зможеш мене звідси вижити! 

В цю мить я побачила, як до нас підходить Даня. Він здивовано дивився на нашу сварку, бо і Аліса, і я таки підвищили голос.

— А що у вас відбувається? — запитав він, дивлячись то на мене, то на Алісу.

— Єва наїхала на мене, — Аліса надула пухкі губки. — Вона не вірить, що може не сподобатися критикам, шукала винного і знайшла мене…

Даня поглянув на мене і запитав: 

— Єво, Аліса тебе якось образила? Якщо так, просто скажи.

— І що, ти повіриш їй, а не рідній сестрі? — тут же втрутилась Аліса. 

— Я знаю твій характер, ти надто сильно не любиш програвати, — похитав головою Даня. 

— Я — впевнена в собі! Тож ні! — обурилась Аліса. — Я б не стала гукати якихось критиків, я і так переможу!

 — Ні, Аліса мене не образила, — сказала я, дивлячись на нього і цілковито ігноруючи його сестру. — Можливо, вона просто боїться, що я заберу в неї роль прими…

— Та як ти смієш!.... — обурилась вона, але вже не так впевнено, я вочевидь застала її зненацька такою заявою, вона аж почервоніла, але швидко взяла себе в руки. — Щоб я — і боялась? Тебе? — додала зверхньо. — Я нікого не боюсь! Я — прима цього театру, а ти просто новенька… Мені нема чого боятися! — вона задерла носа. — Бувай, братику, — кинула вона Дані і пішла до своєї автівки. 

— Єво, я так розумію, ти вже звільнилась? — Даня втім не звернув уваги на вибрики сестри. — Я подумав, може, ми могли б зʼїздити подивитись якийсь фільм разом? Можна у мене…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!