12. Неприємно

Так, я переживаю за театр, і тільки за нього…

Я рішуче ступила до коридору, щоб вони мене побачили. Вони і побачили, точніше, Адам побачив. Наші погляди одразу зустрілись. Він усміхнувся, щойно побачив мене. Я не розуміла, чи це він насміхається, чи дійсно радіє, що я врятую його від Аліси. 

— О, Єво, і ти тут, — тепер вже він дивився тільки на мене і чомусь я відчула радість, а не напруження, яке відчувала в його присутності раніше. 

— Так, добрий день, — швидко сказала я. — Думаю, що це буде і для вас корисно, бо ми у своєму профілі можемо про вас розповідати як про спонсора і мецената, і це буде створювати позитивний імідж для вас і вашого бізнесу…

— Ви ж знаєте мій план щодо цього місця, — він все так само не відводив від мене погляду. — Який мені сенс допомагати, якщо я хочу його знести?

Раптом його погляд ковзнув до моїх рук. Я і сама поглянула туди і побачила, що слід від опіку трохи видно з-під одягу в районі запʼястків. Його очі потемнішали, чи то мені здалося... 

 — У всьому світі багаті люди допомагають мистецтву, — прошепотіла я, відчуваючи, що всі наші зусилля марні. Він не погодиться нам допомогти. Не треба було навіть пробувати йти до нього з цим проханням…

— Алісо, — раптом звернувся Адам до Аліси. — Принеси мені кави з кухні для персоналу. 

Вона здиововано поглянула на нього.

— Прямо зараз? Але вже вечір…

— Швидко, — перебив її Адам. — Тоді і поговоримо. 

Вона кивнула і пішла, хай і не надто охоче, а Адам, щойно вона звернула в інший коридор, схопив мене за руку і одним ривком завів до кабінету.

Взяв мою долоню в свою і уважно поглянув на опік.

— Тепер не відкрутишся. Що це? Не алергія, як ти казала. 

 — Впеклася на кухні, — сказала я, відчуваючи, що червонію. 

— Ні. Це трапилось тут, вчора, я прекрасно все памʼятаю, — він був надто близько, стояв майже впритул до мене. — Це трапилось під час чи до концерту. Не обманюй мене. 

Я, здається, забула, як дихати. Адам був надто близько. Аромат його парфумів змушував дихати глибше і частіше, може, він щось в них підмішує? Серце заколотало десь в вухах і горлі. 

 — Я не знаю, — видихнула я. — Щось на одяг потрапило..

— Тіло — твій інструмент, — він торкнувся кінчиками пальців моєї щоки. — Інструмент, який треба берегти і піклуватись про нього. 

 — Так, я розумію, — я кивнула. 

Не знаю, як взагалі говорила з ним, в голові була суцільна каша. Його рука погладила мене по щоці, він ледь облизнув губи.

Я затамувала подих. Я ніколи не відчувала нічого подібного поруч з кимось. Він ніби гіпнотизував мене. І це дуже злило.

Ні, я не здамся. І він нічого, нічого не отримає.

Саме про це я подумала, коли він подався трохи вперед, і відсторонилася, зробивши крок назад. 

— Тобі треба той тіктокер? То знайди його сама. Прийди з конкретними цифрами і конкретним планом, як це принесе гроші назад, — сказав він врешті-решт.

— Добре, — кивнула я. — Знайду. 

Він продовжував пропалювати мене поглядом, здається, зараз навіть трохи злився. От тільки я не розуміла, чи він злиться на мене, чи на те, що пішов мені назустріч. 

— Але я заплачу йому тільки за однієї умови, — сказав він раптом. 

— За якої? — я знову відчула якийсь підвох.

— Скажи чесно, що ти відчула, коли твоя подружка фліртувала зі мною? 

Невже це було так помітно по моєму обличчю? Чи він просто дражнить мене?

— Я… хвилювалася за наш театр, — сказала тихо, відводячи погляд. 

— І тільки? — додав він так само неголосно. — Це — твоя "чесна" відповідь?

— Мені було неприємно, — зізналась я, відчуваючи, що прямо згораю з сорому. 

Привіт, ось і чергова глава. Буду дуже вдячний за сердечко книзі та коментар, це надихає.Також не забудьте додати книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення, вони будуть щодня о 21.00

Якщо ви ще не зареєструвалися на букнет, зробіть це зараз, це безплатно і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки і не загубити її)