8. Зламана квітка

Треба було виходити на сцену, я поглянула на дівчат і зустрілась поглядом з Алісою, яка одразу ж усміхнулась. 

— Ну, ти постарайся, Єво, — прошепотіла вона. І музика почала грати.

Я вирішила зосередитись на музиці.

Болю і свербіння немає. Я просто танцюю на сцені перед глядачами, я люблю танцювати. 

На диво, роки практики допомогли ніби повністю відключити больовий центр. Я нічого не відчувала, окрім радості і піднесення від того, що я виступаю на тій сцені, де виступала мама. Здається, сьогодні я танцювала добре, як ніколи, а коли наш виступ завершився глядачі почали аплодувати, навіть вставали з сидінь. Зала була заповнена наполовину. Цього, авжеж, мало, щоб театр не закрили… Але люди виглядали задоволеними. І я була щаслива, що їм сподобалось. 

Вони почали підносити квіти до нас. Більшість давала квіти Алісі, як примі. Але от в черзі на "дарування" я побачила Данила. У нього в руках був величезний букет троянд, більший, ніж усі букети, які дарували Алісі зараз, хоч їх і було штук сім. 

Він підійшов до мене і простягнув квіти:

— Ти була прекрасна, Єво… 

Я усміхнулася йому:

 — Дякую, — відчула вдячність за те, що підтримав мене. І тут за його спиною я побачила Адама, який сидів у першому ряді і уважно дивився прямо на мене. 

Я дивилася на нього, немов заворожена, моє серце ніби на мить перестало битися. Очікувала, що зараз буде якийсь скандал. 

Але він встав зі свого місця, діставши мобільний, і пішов до службового виходу, більше не дивлячись на мене.

Моє тіло знову страшенно засвербіло в цю мить. Треба було швидше змити з себе те, що потрапило на шкіру.

— Наші плани ж в силі? — запитав Данило, коли я вже збиралась йти з усіма дівчатам до роздягальні. 

 — Так, авжеж, — відповіла я, горячи бажанням швидше, нарешті, зняти з себе цей костюм. 

— Тоді чекатиму тебе на виході з театру.

Я кивнула і побігла за дівчатами. Точніше, я обігнала всіх і перша забігла до роздягалень. Помітила на своїй шафці невеличкий вазон і здивувалась. Це була мініатюрна біла орхідея, певно, хтось помилився?

Але не було часу її розглядати. Я побігла в душ. В душі зрозуміла, що моя шкіра покрилась невеликими пухирцями. Я не могла митися навіть теплою водою, вона обпікала, тому милась льодяною і це хоч трохи послабило біль.

Коли вийшла і вже вдягнулась, то повернулась до  роздягальні і раптом побачила, що Аліса взяла мою маленьку орхідею за целофан, в якому вона була запакована, і тримала, ніби вона якась заразна.

— А це ще що таке? — вона перевела погляд з квітки на мене. — У мене алергія на них! Ти спеціально принесла її! Я її зараз викину!

 — Це мені подарували, — сказала я. — Я зараз заберу квіти. А тобі, якщо в тебе алергія, краще не тримати її.

— Точно, — вона кивнула. — Краще не тримати…

В цю мить вона просто відпустила квітку. Я нічого не встигла зробити, і вона впала. Хай квітка і була в целофані, але вона випала з горщичка і все розсипалось всередині пакунка, а ще, стебельце квітки надломилося. 

Я присіла і підняла квітку. Подумала, що це Аліса щось зробила з моїм одягом, більше нікому це було зробити. Вона племінниця режисера, навіть якби я поскаржилась на неї, їй би нічого не було. Вона просто хотіла вижити мене з трупи. Але це їй не вдасться. 

 — Як не старайся, — сказала я спокійно, підводячись і дивлячись їй прямо в очі. — На моє рішення залишитися в трупі це ніяк не вплине. Я не піду звідси! 

— Там, здається, ще якась записка, — сказала раптом Катя . — Он, на підлозі… 

***

гортай далі, там продовження ------------>