7. Відповідь

В цілому Данило мені подобався, я відчувала вдячність за те, що він виручив тоді мене. Але я ще не знала, чи готова йти з ним на побачення. Чомусь подумала, що Адаму це не сподобається, коли він дізнається. Хоча стоп, яке відношення має Адам до мого особистого життя? Може, навпаки, побачивши, що я зустрічаюся з Данилом, він перестане переслідувати мене? 

 — Так, можна кудись сходити, — кивнула я. 

— Клас! — він усміхнувся і подався вперед, коротко чмокнувши мене в щоку. — З нетерпінням чекаю на твій виступ, впевнений, ти будеш найкращою! 

 — Дякую, постараюся не розчарувати тебе, — я усміхнулася і вийшла з автівки. Помахала йому рукою і пішла до під’їзду.  Але думала чомусь не про Данила, а про Адама, його слова “Як ти мені віддячиш” досі звучали в моїй голові. 

Він просто нахаба, мені треба ігнорити його та й усе! І не думати, що він скаже, Данило хороший, мені буде з ним добре… І все одно, як я себе не переконувала, що чиню правильно, на душі було якось неспокійно. Можливо я просто хвилювалася перед завтрашнім виступом…

***

Я приїхала до театру раніше за всіх дівчат. Вирішила ще потренуватися, поки нікого немає. Якраз перевдягнулася в балетний костюм, коли почула, що двері рипнули. На порозі роздягальні стояв Адам. Його карі очі уважно вивчали мене. 

 — Добрий день. — сказала я, намагаючись триматися спокійно. 

Він ледь нахилив голову набік і пішов прямо до мене. Мені одразу згадалось, як він вчора практично притис мене до шафок прямо на цьому ж місці і я відчула, як мій пульс прискорився.  

Коли ми були максимально близько, але наші тіла все ще не торкались одне одного, він поставив руку на шафку і зазирнув мені в очі:

— Хто він? — його очі потемніли ще сильніше, стали майже чорними, коли він вимовив це питання.

— Ви про що?  — я вдала, що не розумію. Треба було відвести його руку і піти звідси, але все моє тіло немовби задерев’яніло, його погляд гіпнотизував і змушував підкорятися йому…

— Шмаркач з машиною. Вчора ввечері. Його пальто на твоїх плечах, — непроникним голосом відчеканив Адам і вільною рукою, кінчиками пальців, провів від мого плеча до шиї, а потім і до щоки. 

 — Це мій знайомий, — пробурмотіла я. 

— Просто знайомий? — Адам нахилився так близько, що мені здавалось, що його губи ось-ось торкнуться моїх. В комлпекті з його пальцями на моїй шиї, які ледь-ледь торкались шкіри, це змусило моє серце забитися ще швидше, а по всьому тілу побігли мурашки. Я гнівалася на себе за те, що моє тіло так реагує на його дотики, але не могла нічого з цим зробити. 

— Так, — прошепотіла тихо, не відводячи погляду від його очей.  

Він ледь облизнув губи і вже збирався щось сказати, коли телефон в його кишені задзвонив.

Адам насупився і відсторонився, діставши мобільний.

— Побачимось на премʼєрі, — кинув мені своїм фірмовим холодним тоном наостанок і покинув роздягальню. 

Я відчула, що мої ноги підкошуються. Чому я так розхвилювалася? Він просто знущається наді мною, а я ведуся! Треба ігнорити його… 

***

Перед самим початком виступу  я відчула, що в мене ніби почало свербіти все тіло. Я подумала, що це якась нервова реакція, все ж я дуже хвилювалася. Постаралася взяти себе в руки і розслабитись. Але неприємне відчуття не проходило і незабаром перетворилося в печіння, яке було важко витримувати…

***

гортай далі, там продовження ------------>