Коли машина зупинилася біля мого будинку, я сказала Данилу:
— Навіть не знаю, що б я робила, якби не ти… Дякую за допомогу!
— Завжди радий допомогти, — він усміхнувся і дістав мобільний. — Можемо обмінятись номерами? Я теж працюю неподалік театру, тож раптом що, можу підстрахувати.
— Так, звичайно, — я продиктувала йому свій номер, віддала пальто і вийшла з машини.
Данило помахав мені рукою і дочекався, поки я зайду до підʼїзду.
Коли я повернулася додому і перевдягнулась, то вирішила все ж зателефонувати режисеру і розповісти йому про пригоду, що сталася. Якби розіграш від дівчат завершився лише тортом з тарганами, може, я б і змовчала. Але те, що вони забрали мій одяг — це вже було занадто.
Я набрала номер Вітольда, і коли почула у слухавці його голос, сказала:
— Добрий вечір, вибачте, що турбую після роботи, але з роздягалки зник мій одяг, можливо, хтось випадково його прибрав, я б хотіла, щоб мені його повернули.
— Зник одяг? — він здивувався. — Треба поговорити з охоронцем… Ні, ну навряд би до нас зайшов незнайомець… Але раніше у нас ніколи подібного не траплялось!
— Сподіваюся, що це все ж просто якесь непорозуміння, — я вже трохи заспокоїлась. — Але щоб на майбутнє воно не повторювалося, чи можна встановити на шафки замки?
— Так, це не проблема, думаю. Сподіваюсь, новий власник не буде проти і виділить кошти… Для нього це має бути дрібниця.
— Дякую вам, — я попрощалася і поклала телефон. Вже не відчувала того щастя, яке огорнуло мене відразу після того, як мене прийняли в трупу. Я стала для дівчат недругом, але чому? Я ж не робила нікому нічого поганого… Це ще школярі можуть булити колгось просто, якщо той чимось не подобається, але ж ми дорослі люди… Чи Аліса і її подружки ще за своїм розумом недалеко відійшли від підлітків?
“Вони хочуть вижити мене звідси, — подумала я. — Але я так просто не здамся. Навіть якщо доведеться продумувати кожен свій крок наперед, вони не дочекаються, що я піду з трупи…”
***
Наступного ранку, коли я зайшла до роздягальні (на щастя, в мене була вдома ще одна куртка), мої речі, які вчора зникли, висіли в шафі, наче ніхто їх і не брав. Залишки торта теж хтось прибрав з підлоги. Я привіталася з дівчатами так, наче й нічого не сталося, вони відповіли якось занадто приязно, хоча, може, це я вже просто від усього очікувала підвоху.
На репетиції режисер сказав:
— Ми узгодили дату премʼєри в цьому складі, це станеться за три тижні в пʼятницю. Ми подамо квитки на продаж вже сьогодні на усі онлайн-майданчики, та відкриємо завтра касу. Ваша задача привернути на концерт людей, можливо, через ваші соцмережі, це наша спільна справа, давайте постараємось!
— А що у нас по фінальному складу і розстановці? — запитала Аліса, поглянувши скоса на мене, потім на режисера. — Ви дасте Каті шанс повернутись на її місце, якщо вона буде кращою за цю… — вона на мить замовкла. — Кращою за новеньку, — додала врешті-решт.
— Єва залишиться на цій позиції, — категорично заявив Вітольд. — Вона справляється чудово. І дозвольте мені самому вирішувати, як ми будемо виступати… До речі, я поговорив із власником приміщення, він пришле майстра, щоб встановити на шафки кодові замки.
Я подумала, що Адам, може, й не такий поганий, як мені здалося раніше… Але поки замків ще не було, не варто було розслаблятися, тож я вийшла з зали після завершення репетиції однією з перших, і поки дівчата розмовляли про щось, поспішила в роздягальню. Але, увійшовши до останнього коридору, який туди вів, застигла, як вкопана. Бо біля дверей в роздягальню стояв Адам власною персоною і щось там роздивлявся.
— Добрий день, — я розгублено зупинилася перед ним.
— Ну, привіт, — він ледь усміхнувся кутиками губ. — Я готовий приймати твою вдячність… — він підійшов ближче і торкнувся кінчиками пальців пасма мого волосся, яке вибилось з пучка. — Як ти мені віддячиш, крихітко?
Я злякалася, що зараз увійдуть дівчата і застануть нас зненацька, їхні голоси вже чулися в коридорі… Завмерла в паніці, не знаючи, що мені робити і як відповісти…
***
гортай далі, там продовження ------------>