3. Остання крапля

На фото був Адам, який обіймав за шию великого чорного собаку. Він весело усміхався в об’єктив, і собака, здавалося, теж усміхався. Обличчя Адама і його спортивний костюм були трохи забризкані грязюкою. 

Отже, у нього є собака, цікаво, що ще робить його не ідеальним… Але в статті більше не було нічого особливого, лише те, що він не був з багатої сім’ї, а всього досягнув сам. Автор статті писав, що Адама виховувала одна мама без батька, працювала на кількох роботах, аби забезпечити синові гідне життя. А він ще навчаючись в університеті, почав працювати, і до тридцяти пʼяти років став одним із найбагатших людей нашого міста. 

Це викликало повагу, хоча і не виправдовувало те, що, сам зазнавши у своєму житті  чимало труднощів, він збирався поставити в скрутне становище нашу трупу. Я завжди думала, що люди, які росли в бідності, добріші, ніж якісь мажори. Але, певно, не все так просто…

***

Наступного ранку я поїхала до театру на репетицію. Дуже хвилювалася про те, як мене сприйме колектив, мені хотілося подружитися з іншими учасниками трупи. Але коли я увійшла до роздягальні, де вже було кілька дівчат, і привіталася з ними, вони якось перезирнулись, поглянувши на Алісу, а потім кивнули мені в знак привітання.  

Аліса ж узагалі навіть не поглянула в мій бік, немов я була якимось порожнім місцем. Втім, я подумала, що мабуть, вона досі ображається на те, що режисер на кастингу мене похвалив, і боїться, що я буду претендувати на її місце. Треба буде якось дати їй зрозуміти, що я не збираюся конкурувати з нею…

Коли почалася репетиція, я дуже старалась все робити ідеально, і режисер навіть відзначив мене, сказавши:

— Єво, це було дуже добре! Перейди в першу лінію, стань біля Аліси! 

— Але…! — Аліса одразу надула губи. — Катя та Марійка завжди стояли біля мене! Вони довше в трупі! 

— Я вже не раз говорив вам усім: ваше місце залежить від ваших навичок, а не від того, хто довше в трупі, — похитав він головою. — Зараз Єва була кращою за них, тож вона займе місце Каті. Ти і сама краще за собою дивись, Алісо, ти ж знаєш, я дав тобі роль прими не за те, що ми родичі. Якщо хтось буде танцювати краще за тебе, ти втратиш це місце. 

На обличчі Аліси відбилося обурення, вона прикусила губу, мабуть, стримуючись з останніх сил, щоб не наговорити зайвого. 

Я підійшла і стала поруч з нею, а вона демонстративно відвернулася, щоб не дивитись у мій бік. Катя, місце якої я зараз зайняла, відійшла назад, теж щось сердито пробурчавши собі під носа. Здавалося, атмосфера в залі стала напруженою, як перед грозою, та я старалася не звертати на це уваги, репетиція продовжувалася. 

Коли нам дали п’ять хвилин перерви, Аліса швидко вийшла з зали, а всі залишились на сцені, обговорюючи деталі номера. Втім, Аліса повернулася досить швидко, і ми продовжили танцювати. 

Коли репетиція завершилася, я вирішила якось “навести мости” з дівчатами і сказала:

— Може, сходимо кудись, відсвяткуємо мій перший день у трупі? Я пригощаю…

— Можна, — сказала несподівано Катя, мигцем поглянувши на Алісу, потім вона поглянула на телефон і знову перевела погляд на мене. — Єво, а можеш зустріти доставку, будь ласка! Ми якраз замовили невеликий бездріжжовий желейний тортик для тебе! — вона винувато усміхнулась. — І приходь до роздягальні! Тільки не розкривай тортик, поки не повернешся, добре?

 — Супер, дякую, — я була приємно вражена тим, що, здається, вони вже не зляться на мене. — Зараз сходжу.

Я вийшла на стоянку і забрала в кур’єра торт. Потім поспішила до роздягальні, а коли увійшла досередини, побачила, що дівчат всередині немає. І їхніх речей теж. Я спершу подумала, що, може вони за чимось повернулись у зал, але там теж було порожньо. Здавалося, всі пішли, забувши про мене. 

В душу закралися недобрі підозри. Ну й фіг з ними, не захотіли святкувати зі мною, обійдуся. Я хотіла налагодити стосунки, а вони вирішили пожартувати і пішли? Тоді більше й пробувати не буду подружитися…

Я відчинила свою шафку, щоб перевдягнутися і піти додому, але там на мене чекав сюрприз. Шафка виявилась порожньою. Лише кросівки стояли внизу, а джинсів, светра і куртки не було. Я роззирнулася навколо, потім подумала, що може, вони десь сховали мій одяг, відкрила інші шафки — та моїх речей ніде не було. Не їхати ж мені в маршрутці у балетній пачці і кросівках? Тоді мої фотки з’являться у різних Телеграм-каналах зі смішними підписами…

Я стояла посеред роздягальні, не знаючи що робити. Потім мій погляд упав на злополучний тортик, я вирішила віддати його охоронцеві і попросити якийсь старий одяг, може в нього щось було у підсобці, а я б завтра повернула… Але добре, що я здогадалася, перш ніж іти з ним до охоронця, заглянути в коробку. Бо як тільки я її відкрила, звідти виповзло кілька живих тарганів. Від несподіванки я впустила коробку. і торт розмазався по підлозі. 

Це було останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння. Я затулила обличчя руками і заплакала…

***

гортай далі, там продовження ------------>