1. Зустріч

Це був найважливіший день у моєму житті. Щойно закінчивши навчання, я прийшла на прослуховування у театр, який колись заснував мій батько, а мама була в ньому примою-балериною. Втім, я не була мажоркою, яку мали взяти в театр за заслуги її батьків. Мама й тато загинули три роки тому в автомобільній аварії, що стало для мене справжнім шоком. Але разом з тим мені було важливо зараз довести в першу чергу самій собі, що я чогось варта, і зможу отримати місце в трупі. 

Керівництво театру вже змінилося, мене тут ніхто не знав, а я ще й взяла псевдонім, щоб ніхто точно не запідозрив,  чия я донька. Щоб екзаменатори оцінювали лише мої вміння і талант. 

Зараз, виконавши номер, який я підготувала сама і відрепетирувала так, що могла б бездоганно  повторити навіть, якби мене підняли з ліжка серед ночі, я стояла на сцені і чекала присуду комісії, що мала вирішити мою долю. 

Це були дві жінки і чоловік, вони щось пошепки обговорювали між собою, і кожна мить тягнулася нескінченно довго, так, що я повірила, що зараз мені відмовлять. Але раптом чоловік поглянув на мене і сказав:

— Здається, ми знайшли її! З такою талановитою молодою дівчиною ми зможемо спробувати вдихнути життя в наш театр опери і балету, — він сплеснув в долоні. 

— Дядечко, ви так кажете, ніби хочете взяти її одразу в прими, — сказала молоденька струнка дівчина, яка сиділа поруч з режисером.

— Ну, не видумуй, наша прима ти, Алісо, — він усміхнувся. — Але чому не взяти талановиту дівчину в трупу зараз? Вона краща за всіх. Можливо, якщо ви всі станете однією командою, найгіршого сценарію для нас всіх і цього місця можна буде уникнути, — він зітхнув. 

“Що він має на увазі під найгіршим сценарієм?” — я не дуже багато розуміла з цієї розмови, але в душу чомусь закралася тривога. 

— Вона виглядає надто просто, — хмикнула блондинка. — Давайте подивимось інших. 

Я розуміла, що мої шанси невеликі — обоє жінок  дивилися на мене не дуже приязно. Але разом із тим, чоловік був головним режисером, тож його слово було вирішальним. 

— Ми вже всіх переглянули, Алісо, вона була останньою. І вона була краща за інших, — він поглянув на папери перед собою, потім на мене. — Єва, значить… Єво, ми можемо взяти вас на випробувальний термін. 

Я відчула, як у мені спалахнула радість. Все ж, мені дали шанс, тепер я зможу показати себе, і доведу, що заслуговую на визнання.

І зроблю це саме тут, в цьому театрі, так, як і бажала!

 — Дуже дякую, — тихо сказала, усміхнувшись їм усім. — Обіцяю, що виправдаю вашу довіру…

Режисер кивнув у відповідь, відпускаючи мене, я  повернулася і  вийшла за куліси, я практично побігла до гримерки, але коли виходила з-за куліс, то спіткнулась і буквально налетіла на когось.

Перше, що я відчула, це чужі сильні руки, які підхопили мене. І аромат дорогого чоловічого парфуму, щось з маслами дерева і цитрусу. Серце одразу забилось частіше тільки від одного цього аромату, здається, я ще й почервоніла до всього.

Коли я підвела очі, то побачила високого темноволосого чоловіка з блакитними очима. Він був дуже привабливим, але його обличчя мало якийсь холодний вираз. Він дивився на мене так, немов роздягав поглядом.

— Я ніби не бачив тебе в списках працівників, чому ти в пачці? — сказав він. — Трупу розпускають. Я купив цей театр і збираюсь його знести. Тож можеш більше не приходити. 

— Знести? — перепитала я з жахом.  — Але це театр моїх батьків! Він дуже важливий для мене!  

— Ні, це мій театр, — красень з холодними очима похитав головою. — Я зараз єдиний власник. І зроблю так, щоб ця земля приносила мені гроші, а не збитки. Речі, які не приносять користі, або  задоволення, треба знищувати. 

 — Але мистецтво теж важливе, воно допомагає людям, — сказала я, мало не плачучи. 

— Що ж…  — він обвів мене поглядом. — Тоді скажи мені, наскільки важливим для тебе є це місце? Готова, наприклад, стати моєю замість цього театру? 

 — Так, — сказала я після короткої паузи. — Якщо театр не стане прибутковим за цей сезон, я виконаю все, що ви захочете. 

Подумала, що головне, щоб він зараз не закрив театр, а там, можливо, я зможу якось переконати його не робити цього…

***
Привіт, вітаю в новинці! Книга бере участь у конкурсі дарк—романів, буде завершена за 90 днів, обіцяю стабільні оновлення! Буду дуже вдячний за сердечко книзі і коментар, на старті це дуже важливо для успіху книги. Також не забудьте додати книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення і не загубити історію. Думаю, може давати оновлення зранку, що скажете? О 9 наприклад. Чи краще ввечері о 21—22?