Розділ 8. Курс виживання на шпильках і танці на граблях.

Два дні, що залишалися до прийому, перетворилися для Василіни на шалений мікс із тортур інквізиції та шоу «Топмодель по-українськи». Маргарита Степанівна, здавалося, вирішила впхнути в голову Лиси всю спадщину світової культури, а в її ноги — стійкість вікового дуба.
​Ранок почався з вивчення «світської бесіди».
​— Лисо, дорога, уяви: до тебе підходить старий лорд і запитує про твоє ставлення до імпресіоністів. Твоя відповідь? — Маргарита суворо постукувала віялом по столу.
​— Я скажу, що Моне — це топ, а Мане — ну, таке, на любителя? — запропонувала Василіна, відчайдушно намагаючись запам'ятати різницю.
​— Боже, дай мені сил, — зітхнула Маргарита. — Просто загадково посміхайся і кажи: «О, це так амбівалентно, не знаходите?». Це працює у 90% випадків.
​Вдень розпочався «Майстер-клас із поїдання морських гадів». Перед Василіною поставили тацю з креветками розміром із невеликого кота і цілим арсеналом щипців.
​— Це не їжа, це набір юного сантехніка! — обурилася Лиса, намагаючись розкрити панцир.
​У якийсь момент щипці зісковзнули, і нещасна креветка, здійснивши ефектне сальто в повітрі, приземлилася прямо в чашку з кавою Антона, який необережно зайшов на кухню.
​— Прямо в яблучко! — реготнув Антон, виловлюючи «морепродукт» ложкою. — Мам, може, їй краще замовити піцу на прийом? Вона її хоча б не використає як метальну зброю.
​На другий день головною проблемою стали туфлі. Шпилька у 12 сантиметрів була офіційно визнана знаряддям катувань.
​— Я на них як новонароджене жирафеня! — бідкалася Василіна, хитаючись коридором. — Ноги живуть власним життям, а голова намагається не відвалитися.
​Увечері, коли Маргарита Степанівна нарешті пішла відпочивати, Василіна сиділа на кухні, опустивши гудячі ноги в тазик із холодною водою. Саме там її і застав Антон.
​— Ну що, «леді», копита відвалюються? — він присів на край столу, протягуючи їй плитку шоколаду.
​— Знущайся-знущайся, — буркнула Лиса, жадібно розгортаючи фольгу. — Твоя мама — кіборг. Вона може стояти по вісім годин і навіть не моргнути. А я... я почуваюся підробкою.
​Антон раптом став серйозним. Він зістрибнув зі столу, взяв рушник і, до повного шоку Василіни, присів перед нею.
​— Давай допоможу, — він обережно дістав її ногу з води і почав витирати. — Насправді, ти справляєшся крутіше, ніж будь-яка з цих світських ляльок. Евеліна б зламалася ще на етапі «історії економіки».
​— Правда? — Василіна подивилася на нього зверху вниз. У тьмяному світлі кухні Антон уже не здавався тим самозакоханим типом із машини.
​— Правда. У тебе є характер, Лисо. А манери... це просто камуфляж. Головне, на прийомі не забудь, що ти — це ти. Якщо заплутаєшся у виделках — просто візьми ту, що більша, і їж із виглядом королеви. Ніхто не посміє заперечити.
​Вони замовкли, дивлячись одне на одного. Відстань між ними скоротилася до небезпечного мінімуму, і Василіна раптом спіймала себе на думці, що її «фіктивний наречений» пахне дуже навіть приємно — кедром і впевненістю.
​— Гей, — прошепотіла вона, — а якщо я все-таки зганьблюся? Якщо я спіткнуся об цей шлейф і знесу фуршетний стіл?
​Антон усміхнувся і легенько клацнув її по носі.
​— Тоді я впаду поруч і зроблю вигляд, що це був наш запланований перформанс. Ми разом влаштуємо грандіозний скандал і підемо, голосно грюкнувши дверима. Йде?
​— Йде, — усміхнулася Василіна, відчуваючи, що страх перед завтрашнім днем кудись випарувався.