І прийде спаситель...

— Вітаю, шановні наші підписники та підписниці! — вигукнув худорлявий хіпстер, пританцьовував на місці та тримаючи в руках маленьку камеру. Його капелюх смішно підстрибував на поголеній голові. Акуратно підстрижена борідка хиталася у такт його стрибкам.

— А також небінарні та квір особистості різних гендерних ідентичностей та орієнтацій, — додала худорлява дівчина із коротким висвітленим волоссям, пофарбованим у рожеві, червоні та фіолетові смужки. Вона не стрибала, а повільно рухалася, ніби пливла. — Адже вони теж є важливою частиною нашого суспільства.

— Безумовно, небінарні квір особистості теж є важливою складовою нашого суспільства, бо воно ґрунтується на принципах рівності, толерантності та інклюзивності. Тому ми раді всім нашим підписникам, глядачам та слухачам! Ставте лайки, пишіть коментарі та не забувайте віддячити донатиками. Завдяки вашим донатикам існує наш канал! Ваші донатики допомагають нам розвиватися, закуповувати нове та краще обладнання, та радувати вас новим сенсаційним, цікавим та ексклюзивним контентом! 

— Та не подумайте, що слово "ексклюзивний" протилежне інклюзивному, це не так! Ми всіх вас любимо, незалежно від статі, віку, раси, сексуальної орієнтації, чи політичних уподобань!

— І щиро дякую тим, хто вже кинув нам донатики. Всі, хто кидає нам донатики під час стриму, можуть поставити питання, на які ми неодмінно відповімо

— Пітте, ти вже вдруге згадав про донатики ! Зазвичай, це роблять в кінці!

— Наприкінці я теж про це згадаю! — відповів Пітт. — А тепер відповім на питання, що ми тут робимо, і навіщо ми тут? Бо наш канал називається "Надприродне, абнормальне, паранормальне". Ми шукаємо все, що вписується у семантичний концепт цих слів! 

— Поки що не можемо похвалитися тим, що ми знайшли щось варте уваги, — зауважила Ліззі. — Але ми не перестаємо шукати!

— Як каже відомий вираз, хто шукає — той завжди знайде! 

— А сьогодні ми знайшли дещо досить цікаве та фантастичне.

— Так, і саме так! — вигукнув Пітт. — Як бачите, тут нема телевізійників. Але тут є ми! Тому ви ніколи та нізащо у світі не пропустите цю подію!

— Пітте, ти так і не сказав що ж це за подія!

— Оу, вибач, Ліззі, виправляюся! Це таке зібрання! Цього теплого зимового ранку вихідного дня, світлого воскресіння, радий вітати вас на горі… Як там вона називається? Ну просто лиса гора поза містом. Ви всі її знаєте. Напевно, приїздили сюди на пікнічок посмажити барбекю та гарячі сосиски чи пекти картоплю. Я досі бачу сліди вашого відпочинку у цих кущах. З деяких з них ще досі тхне.

— Ближче до теми! — крикнула до нього Ліззі.

— Окей. Отже, що тут відбувається? Віряни збираються тут, на сусідній горі, щоб урочисто зустріти кінець світу! Бо їхній пастор Джон Старджин каже, що двадцятого лютого дві тисячі двадцятого це чарівний день. Гарний день, щоб померти.

— Пітте, ти знову кажеш щось не те! — перервала його Ліззі. — Вони чекають на те, що загине весь світ, а їх янголи живими заберуть на небо!

— Ось і подивимося, як це станеться, та висвітлимо це у прямому ефірі!

— Пітте, годі базікати! Вмикай вже камеру на квадрокоптері!

Пітт узяв з кишені пульт, щось на ньому поклацав. і замість його бородатої пики на екрані з'явилося зображення натовпу з висоти пташиного польоту. Люди, всі вдягнені за модою позаминулого століття, наче зійшовши з екранів старих фільмів-вестернів, стояли на вершині лисої гори. Чоловіки у капелюхах чи ковпаках, жінки у хустках та чепчиках, діти хто у чому. Люди стояли колом, взявшись за руки, хиталися з боку у бік та співали гімни. А в середині стояв проповідник — Джон Старджин. Вдягнений у старезне довгополе чорне пальто, він теж хитався та активно жестикулював, ніби диригував хоровим співом. Довгий чорний капелюх весь час сповзав йому на очі, а довгий чорний шарф, підхоплений вітром, час від часу падав йому на обличчя, затуляючи очі та рот. Але проповідника це не засмучувало. Він сміявся, тряс головою, скидав шарф з обличчя та продовжував свою промову. На жаль, його голосу на такій відстані не було чути, а лише віддалений гул голосів, оплески та захоплене волання його прихильників. 

 — Ось, ви тут бачите секту… ну будемо неупереджені. Релігійна громада "Церква Пастора останнього дня", вона ж "Церква овець дома Господнього", чи як там ще їх називають. Ця громада існує вже понад сто років. І час від часу її пастирі обіцяють кінець світу. 

 — А ще раніше вони обіцяли кінець світу у дві тисячі дванадцятому році, — зазначила Ліззі. — А до того у тисячу дев'ятсот дев'яносто дев'ятого року. А до того тисяча дев'ятсот дев'яносто першого. А до цього тисяча дев'ятсот шістдесят першого. А до того тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого, а до того тисяча дев'ятсот тридцять третього…

 — Ну антихрист у вигляді Гітлера прийшов, але кінця світу не наступило. Хоча близько до того всі були, Дуже близько! 

 — Отже, шановні наші глядачі та слухачі, — продовжила Ліззі, — всі ці славні люди зібралися тут в очікуванні кінця світу. Щоб, так би мовити, врятуватися від загибелі разом зі всім світом та вознестися на небеса!

 — Ви спитаєте, чому ці йолопи досі не второпали, що тут літає квадрокоптер? — спитав Пітт, хитро посміхаючись. — А це тому, що ми замаскували наш квадрокоптер під янголятко. Вони думають, що це янгол прилетів, і тому вони всі в очікуванні чогось надзвичайно дивного. Вони всі очікують на диво! 

 — Люди завжди чекають на диво, — зауважила Ліззі. — Це властиво людині. Ще змалечку нас вчать, що прилетить зубна фея та дасть монетку за молочний зубик, чи прийде Санта та покладе нам у шкарпеточку подаруночок! І дорослі вже люди виростають, але все ще вірять в казки. І отакі проповідники цим користуються. 

 — Але ж це їхнє право у що вірити, чи не так? — спитав Пітт. — В нас повна свобода релігійного сповідування. Люди можуть вклонятися як хочуть та кому хочуть. Навіть Сатані. Церква Сатани існує вже багато років, і її прихожани поводяться, як звичайні громадяни…