Розділ 43

Ольга 

Після поцілунку Сергія..

Після того як він сховався в середині мікроавтобуса, а той виїхав з території лікарні - я ще довго стояла на одному місці дивлячись йому в слід..

Мої пальці невагомо торкались губ, на яких ще відчувався поцілунок і м'ятний подих Сергія..

Все моє єство переповнювали найрізноманітніші емоції: від здивування, розгубленості й суму, до ніжності, захоплення і якогось, суто жіночого вдоволення..

Він мене поцілував.. Мої губи розтягнулися в посмішці, яку я одразу прикрила долонею. 

Він мене поцілував - і моє тіло не відчуло неприйняття. Навпаки, це було настільки ніжно і солодко, що хотілось пригорнутися. Відповісти й хотілося.. більшого!

Цей поцілунок нагадав мені той наш перший.. такий вже забутий, припавший пилом спогадів, мій перший поцілунок.. Такий само ніжний і захопливий, і такий само жаданий..

Вперше за довгий час, мені захотілося відпустити себе. Дозволити собі розчинитись в чоловічих обіймах. І ті почуття до Сергія, які тліли десь глибоко всередині мене, наче отримали кисень й почали спалахувати в мені справжнім теплим полум'ям..

- Вибачте, з вами все добре? - вирвав мене з роздумів тихий голос, а я здригнувшись від несподіванки, обернулась, й побачила біля себе молоду медсестричку..

- Так. Так, все добре, дякую, я просто замислилась.. 

Посміхнувшись дівчині, я нарешті зрушила з місця, й завантажена думками й почуттями - пішла до своєї зупинки. 

Наступні п'ять годин, поки я купувала продукти в супермаркеті, готувала їсти, прибирала у квартирі, спілкувалась з Алісою, навіть не зважаючи на зайнятість, час все одно тягнувся нестерпно довго - а все тому, що я чекала дзвінка від Сергія.

Чекала, і трохи боялась, бо.. не до кінця була впевнена що маю йому говорити, тож коли задзвонив телефон, а на екрані висвітлилося його ім'я, мені довелось кілька разів глибоко вдихнути, перед тим як підняти слухавку, й промовити тихе:

- Так..

Навіть крізь телефон, я почула як чоловік полегшено видихнув, і я зрозуміла - він теж хвилювався. Це звісно не дивно, враховуючи те, що попереднього разу, після його зізнання, я ігнорувала його два місяці..

- Я кохаю тебе Оль. - ці слова змусили мене буквально завмерти - Безмежно кохаю. Не буду перепрошувати за те що поцілував - не міг просто більше стримуватись. Та це тебе ні до чого не зобов'язує. І якщо ти не хочеш - більше нічого не буде. Принаймні поки-що. Ти тільки.. Тільки не відмовляйся від мене. Не зникай..

Боже.. він говорить, а в мене по шкірі табунами мурахи бігають. На губах посмішка, а з очей сльози течуть. Ледь вдалось опанувати себе, й промовити:

- Не буду..

- Маленька моя - вимовив він з придихом - Як же я тебе кохаю. Настільки, що готовий просто зараз, наплювавши на все - повернутись. Навіть якщо доведеться пішки йти назад до тебе, аби лише знову обійняти.. Аби пригорнути, поцілувати, і вже ніколи більше не випускати зі своїх обіймів..

- Ох Сергію...

І от скажіть, хіба можна встояти після таких слів, не розтанути, і не відповісти нарешті взаємністю тому, хто й без того бентежить серце і душу?

- Я теж хочу.. - нарешті видала я, й почула як Сергій різко втягнув в себе повітря - Але для початку - ти маєш отримати найкращий протез. Пройти реабілітацію і повернутись до мене повністю здоровим. А я.. чекатиму тебе в дома.

- Рідна моя, кохана! Якби ти знала, як я тепер не хочу нікуди їхати!!

Мало не з відчаєм прохрипів Сергій, а я лиш з посмішкою похитала головою

- От і буде тобі стимул, швидше опанувати новий протез і повернутись до мене..

Далі нам довелося перервати розмову, бо Сергія покликали повертатись в автобус, тож далі ми вже переписувались в месенджері, де чоловік розповідав як вони минають кордон, добираються до аеропорту, й сідають на літак, і в кожному слові, в кожному повідомленні я бачила слова кохання, від чого в моїй втомленій душі, ніби відчинялося друге дихання.

Наступний раз поспілкуватись в нас вийшло лише через дві доби, тому що майже двадцять годин триває переліт через океан, плюс різниця в часі в сім годин, теж не сприяла можливості спілкування - тож нам залишались лише повідомлення. А далі майже весь час і сили в Сергія забирали примірки, навчання і сама реабілітація. Та й коли, наприклад з ранку він мав час подзвонити - я в той час давно вже була на роботі. А в вечері коли мала змогу говорити - зайнятий на тренуваннях був він. От і виходило, що нормально поспілкуватись, побачити один одного бодай по відеозв'язку - в нас виходило лише на вихідних, коли я була в дома.

Та навіть без цього, я щоранку прокидалась і в месенджері для мене вже висіло його повідомлення - з добрим ранком, від чого настрій в мене одразу підіймався. А за місяць, у квітні, на мій день народження, прокинувшись вранці, я з подивом відмітила відсутність повідомлення.. Та не встигла я засмутитись, як в мої двері подзвонили, а на порозі виявився кур'єр, що приніс мені цілий оберемок різнокольорових тюльпанів і подарунок - звісно ж, він виявився від Сергія..

І я знову не стримала сліз - бо цей чоловік, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від мене, на іншому континенті - зміг знайти можливість, щоб мене привітати не лише словами через телефон, а й квітами та подарунком..

Зануривши ніс в букет, і вдихнувши солодкуватий аромат квітів, я не змогла не посміхатись..

- Ого! І хто це привітав тебе раніше за усіх? - до коридору, одягнена в піжаму вийшла заспана Аліса, з подивом розглядаючи шикарний, величезний букет і щасливу мене, а в мене раптом і посмішка з обличчя зійшла, бо.. я ще не говорила на тему Сергія, з Алісою.. Не знаю як вона відреагує на те, що в мене з'явиться залицяльник..

- Аліс, я..

Та мала вже була поряд, швидко виймаючи листівку з поміж тюльпанів, а в мене аж всередині все проходило..

- "З днем народження кохана. Навіки твій - Сергій!" - Аліса підняла на мене погляд і.. посміхнулась - Банально звісно, але все одно гарно і букет шикарний. Молодець дядько Сергій.