Розділ 42

Сергій 

Я це зробив.

Я таки це зробив!!!

Боже.. це було.. неймовірно солодко, але

Навіщо я це зробив?! 

А якщо ще було зарано?!

А якщо Оля образиться на мене за те що я її поцілував?! Якщо не захоче більше зі мною спілкуватись?!

Я ж обіцяв їй бути другом, а сам..

Саме ця думка змусила мене відірватись від найсолодших на світі, коханих Оліних губ.. 

Я старався. Бачить Бог, я старався як міг поводитися з нею лише як друг, і не переходити ту тонку межу між дружбою і відносинами.

Неможливо передати словами чого мені вартувало стримуватись і не пригорнути кохану жінку до себе! Натомість я дозволяв собі іноді, лише цнотливі дотики..

Чого мені вартувало не згребти її у свої обійми, і не зацілувати ті солодкі губки, особливо коли задумуючись над чимось Оля прикушувала нижню.

Я знав що не можна. Знав, що їй потрібен час. Знав, що їй і без того важко - саме тому і стримувався як міг, але сьогодні..

Щось змінилось в її погляді на мене. Не знаю що саме і чому, та коли в палаті, її обличчя було в моїх долонях і я мов зачарований, не міг відвести погляду від її губ - в очах Олі я побачив не страх, чи неприйняття - а очікування! Вона теж хотіла того поцілунку, і якби не цей чортів лікар, що прийшов так не вчасно..

А тоді її обійми біля автобуса, її солодкий запах, ніжна шкіра шиї, її неймовірно-збуджуючий запах - блять, я просто не зміг стриматись! Усі мої емоції, усі почуття до Олі, що я так довго стримував - накрили мене немов цунамі і я таки поцілував її..

Дідько, яка ж вона солодка!!!! Скільки років я мріяв про те, щоб знову відчути її губи на своїх! І нехай вона не відповіла. Завмерла. Але ж і не відштовхнула.. Може просто не встигла, але я сподіваюся, що не хотіла.. Що будь ми в іншому місці, а не під десятками чужих поглядів, той поцілунок був би кращим, глибшим..

Від думки про те що нас з нею вже нічого не стримує. Що ми обоє дорослі, вільні від зобов'язань люди, які можуть дозволити собі бути разом повністю в усіх сенсах, я раптом відчув що.. 

Ох тиж бляха! 

Я вже й забув як це, відчувати таке шалене бажання, і як від нього починає важчати в паху.. 

Встав.. в мене бляха вперше за хрін знає скільки часу, мій чоловічий орган подав ознаки життя, а я вже думав..

Це була ще одна важлива причина, чому я намагався стримуватись, бо те що мене розпитало від почуттів це одне, а те що я не зміг би потім дати їй банального задоволення в ліжку, це вже зовсім інше. Лікарі говорили, що відсутність в мене ерекції - склалася не через здоров'я, а симпатичну функцію організму (режим бийся або біжи, вічний стрес, тривога і втома). Говорили що ВСП це пройде, як тільки організм психологічно відновиться, та я в це не дуже вірив.. Мої почуття до Олі від цього не слабшали, проте знаючи що я неповноцінний, я навіть був готовий, ну чи налаштовував себе на те, що якщо нічого не з моїм чоловічим здоров'ям не зміниться - відпустити кохану до іншого, але тепер...

Зрозумівши що доля таки змилувалася наді мною, що тепер я можу повноцінно бути з Ольгою - хотілось просто вже вистрибнути з цього автобуса, й летіти назад до неї! Знову стиснути у своїх обіймах і вже ніколи більше не відпускати!!!

Час до зупинки на кордоні з Румунією, через яку ми збираємось їхати до штатів, тягнувся для мене безмежно довго! Я дуже хотів подзвонити до Олі! Дізнатись як вона. Чи не образилась, чи згодна на.. нас.. 
Знаю, це не телефонна розмова. Але мені потрібно було знати - чи не налякав я її своїм поцілунком. Чи візьме вона слухавку.. 

Дзвонити в автобусі повному військових я не міг, тож цієї зупинки чекав як мани з неба! І ось нарешті. Нам дали пів години розім'яти ноги, і я відійшовши на метрів п'ятдесят від автобуса, набрав Олю.

Чорт, поки йшли гудки, в мене немов в пацана тряслись руки й завмерло від хвилювання усе в середині..

- Так..

Тихе коротке так, а я вже почуваюсь найщасливішим на світі! Не проігнорувала! Відповіла! Тоді, було не була!

- Я кохаю тебе Оль. Безмежно кохаю. Не буду перепрошувати за те що поцілував - не міг просто більше стримуватись. Та це тебе ні до чого не зобов'язує. І якщо ти не хочеш - більше нічого не буде. Принаймні поки-що. Ти тільки.. - я ледь перевів подих, важко ковтнувши - Тільки не відмовляйся від мене. Не зникай..

Кілька секунд тиші в телефоні здались мені вічністю, від якої все в середині наче сковувало в холод, аж поки не почув тихе:

- Не буду..