Розділ 27.2

Водночас, як Микита зробив рішучий крок, у моєму напрямку, Ігор Аристархович схопив його за плече, не даючи зрушити з місця. Він йому щось сказав, на що Микита заграв жовнами та кивнув.

У вуха, ніби, вати набили. Я не чула, що мені говорять. Уся увага була спрямована на чоловіка, за яким кровило серце. Очі наповнилися сльозами, коли я помітила, як він схуднув за цей час. Щоки опали, підкреслюючи вилиці. Під очима виднілися синці, а самі очах були переповнені люттю. Таким я його бачила тільки того дня, коли він дізнався про побої батька.

— Вони не завдали тобі шкоди? — почула скрізь шум ледве стриманий голос Микити.

Інстинктивно хитнула головою, заробивши суровий погляд.

— Не контактуй із ним, кохана, — сказав мильним голосом Рустам.

— Не смій їй наказувати, — процідив крізь зуби Микита.

У цей момент увійшов чоловік і перервав їх. Він був старший і одягнений у темний костюм.

— Добрий день, панове, — привітався він, проходячи до столу посеред кімнати, — усі присутні?

— Так, — промовив Вовкан.

Чоловіки навпроти кивнули агресивно, дивлячись на Вовкана й Рустама. Лише Віктор та Ігор були більш-менш врівноважені. Оцінювали противників.

— Тоді перейдемо одразу до суті. Дружина Гординського Микити Вікторовича, Меліса Гординська, подала заяву на розлучення. Ви Микита згодні із цим?

Ми дивилися одне на одного не помічаючи присутніх. І, вдивляючись у його губи, я розібрала чітке:

— Ніколи.

Хотіла плюнути на все й кинутися в його обійми. Я знала, що він мене не віддасть. Навіть якщо сам тоді постраждає.

Ця думка змусила мене протверезіти від рожевих мрій.

Я відвела очі, втупившись у шкарпетки туфель. Микита постраждає через мене, якщо я залишуся з ним. А Надін, якщо я залишу її. Я не маю право зараз думати про себе.

«Подумай про дитину»

Поки я буду з малюком, з нами все буде добре. Поки я слухняна, з ним усе буде добре. З ними всіма.

Мене штурхнули і я різко підняла голову. Рустам роздратовано дивився на мене.

— Відповідай, — кивнув на чоловіка.

— Меліссо, ви хочете розлучення? — перепитав спокійним тоном.

Від мого рішення залежать багато життів. Навіть якщо після нього я згорюю дотла.

— Так. Хочу.

— Що? Я не вірю! Меліссо, подивися на мене, — кричав Микита.

Я не могла це зробити. Мені потрібно бути впевненою у своєму рішенні. Принаймні вдати.

— Спокійно, — промовив Макс, заспокоюючи брата.

— Що ви з нею зробили!

— Нічого. Це цілковито її рішення, — відповів Рустам.

— Брехня!

— Тихо! Шановні ми не сперечатися прийшли. Тож якщо ваш чоловік проти, то ця процедура затягнеться. Одна зі сторін має змінити рішення.

— Я не зміню! Меліссо йди до мене, Бджілко...

У горлі застряг клубок і я стиснула долоні. Аллах, як мені витримати ці тортури?

Повторювала собі раз у раз, що це єдине правильне рішення.

— Микита, навчися приймати поразки. Відпусти її, — промовив Вовкан.

Микита проігнорував його слова.

— Я проти розлучення тому, що рішення моєї дружини зроблено під тиском та маніпуляцією цих осіб.

— Жодного тиску не було, — промовив невідомий мені чоловік. — Пані Мелісса сама ініціювала розлучення.

— Адвоката привели? Вам, навіть, сатана не допоможе забрати мою дружину!

— Прошу тиші. Я не бачу, щоб вашу дружину до чогось примушували. Можливо, є якісь інші доводи, а не тільки гучні слова.

— Є, — промовив ректор. — Я адвокат із боку чоловіка, а віднедавна — ректор університету, де навчається Мелісса. У понеділок вранці місяць тому її викрали біля університету, а однокурсника, який намагався її врятувати, жорстоко побили, — пролунали кроки. — Усі доводи в цій теці.

Прошелестіли папірці.

— Справа проходила зовсім не так, як, це щойно розгорнули, — промовив адвокат.

— То мій студент не був побитим?

— Був. Це дійсно провина друга моєї підопічної. Він готовий прийняти будь-яке покарання і компенсувати лікарняні витрати потерпілого. Але я хочу підкреслити, що це був нещасний випадок. Мелісса хотіла повернутися на батьківщину, а її чоловік був проти. Він не дозволяв їй зробити жодного кроку самостійно. Вона, навіть, ходила в університет, де він викладає, щоб він за нею наглядав. Оскільки вона зазнавала емоційного насильства й тиску, вона пішла на крайні заходи. Мелісса зателефонувала до Рустама й попросила його забрати її. Вони мали зустрітися і разом втекти. Але хлопець усе неправильно зрозумів, що призвело до бійки.

— Ти що верзеш! Яке насильство, сучий сину!

— Попрошу стримати вислови!

— Микита, — сказав Ігор та ще щось додав тихіше. Це змусило Микиту замовкнути.

— Що ж ваші пояснення прийняті. Микито я бачу, як ви кохаєте дружину. Та кохання це не кайдани. Кожна людина має право кохати чи ні. І ви не можете змусити її. Тому я раджу вам не мучити вашу дружину.

— Та що ви говорите? А… Усе ясно. Хіба можлива справедливість, якщо ви тут усі продалися цим іродам.

— Попрошу поваги! — гаркнув чоловік.

— Стоп! — крикнула й запанувала тиша.

Не очікували. Але я не можу це все слухати. Бачити, як усі борються, а я мовчу в сторонці. Це варто закінчити.

Я підняла голову, наштовхнувшись на почервоніле обличчя коханого. Він лютує, хоче прорватися, забрати. Але все, що ми хочемо, не завжди корисно.

— Микита. Я дійсно хочу розлучення. Наше весілля було помилкою. Вибач що зрозуміла це тільки після. Я поважаю тебе, тому не хочу псувати тобі життя. А ти якщо поважаєш мене… — ковтнувши набрала в рот повітря.

— Не роби цього… — з відчаєм прошепотів.

— … підпиши документ, — завершила й замовчала відводячи очі.

Ніхто не промовив ні слова, від чого мої слова здавалися відлунням. В очах Микити віддзеркалилася вся недовіра, до того, що я щойно сказала. Я не зводила погляду, згораючи в той момент. Розриваючи останні шматочки своєї душі. Невже можна не зламатися, лише від болю, що відобразилася в очах навпроти.