Розділ 1

Моє життя впевнено наближається до заповітної мрії. Хоча ні, я навіть й мріяти не могла, що на останньому курсі медфаку мене помітить відомий доктор наук і запросить на стажування до своєї приватної лабораторії. Сучасне обладнання, безліч грантів, найкращі фахівці, робота над новими вакцинами та ліками, а головне – можливість рятувати життя.

Заради цього я готова була щодня витрачати по дві години на дорогу, бо дослідницька лабораторія розташована за містом. Але тут доля підкинула ще одну вдачу. У невеликому селищі, зовсім близько до мого майбутнього місця роботи, продавався будиночок. Невеликий, та й зовсім старенький, але за неймовірно приємною ціною. Навіть можна сказати смішною. Хіба я могла від такого відмовитися?

Питання риторичне, бо я саме вибралася з рейсового автобуса, який привіз мене на похилену зупинку з красномовною назвою містечка: «Пращурки». Тепер я йшла вперед, тягнучи свою невеличку валізу, що підскакувала на кожній ямці й так і норовила розгубити всі коліщатка.

Єдиний раз, коли я була тут перед купівлею будинку, мене підвозив колишній господар. Тож зараз я вперше долала цей шлях і жадібно розглядала все довкола. Свіже повітря, природа, неймовірний краєвид на сосновий ліс і охайні будинки – все це викликало в мене внутрішній захват. Певно не міська я людина.

Що далі я простувала нерівною дорогою, то менше спостерігалося будівель і то старшими вони виглядали. Я вже помітила обрис свого трохи косого парканчика, коли почувся оклик:

– За скільки місяців заплатила, мила?

Я різко обернулася і побачила жінку років п'ятдесяти біля огорожі сусіднього будинку.

– Я не орендую дім, я його купила, – не без гордості в голосі відповіла я сусідці, привітно усміхаючись.

– Ох, дитинко, – жалісливо похитала головою жінка і, не сказавши більше ні слова, попрямувала до свого ґанку.

Я лише здивовано знизала плечима, підходячи до своєї нової оселі. Не розумію, чому сусідка дивилася на мене з таким співчуттям? Так, будинок далеко не новенький, я б навіть сказала давній. Справжня білена хата з дерев'яними віконницями під солом'яним дахом. Саме так я завжди уявляла традиційне житло наших предків. І чомусь від цього хата ставала ще привабливішою. Наче тепер я стала частиною нашої історії. Навіть сироти пробігли тілом. Усередині все виявилося не настільки автентичним. Звичні меблі, нехай і не нові, проте цілком пристойні. Окрім цього в будинок було проведено електрику і воду, тож тут усі блага і зручності. Живи та радій.

Хоча неприємне передчуття виникло у мене одразу. Ще в перший день я примудрилася розлити чай на робочі документи, хоча чітко пам'ятала, що лежали вони на іншому кінці столу. А потім почалися дрібні пропажі: то телефон зникне з тумбочки, а знайдеться під ліжком, то зубна щітка з’явиться в шафці для столових приборів. А одного разу, коли я готувала вечерю, зі стільниці несподівано впав ніж. Приземлився він точнісінько в парі сантиметрів від моєї ноги, увійшовши вістрям у дерев'яну підлогу. На секунду все всередині похололо. Ще б трохи і це була б моя стопа. Але це все ще здавалося випадковостями, поки я не прокинулася сьогодні посеред ночі.

Не одразу зрозуміла, що за дивний звук мене збудив. Потягнувшись, я ввімкнула бра і, коли кімнату осяяло тьмяне світло, помітила як шафа, що стояла в узніжжі ліжка, похитується. Спочатку повільне коливання викликало подив, але коли амплітуда дедалі збільшувалася, стало не на жарт лячно. Секунда і величезний гардероб полетів на мене. Не знаю, як встигла зреагувати і просто скотитися з ліжка, боляче впавши на підлогу. Коротка мить відділяла мене від перспективи бути розчавленою.

Поки я переляканими очима споглядала своє ліжко, що зламалося під вагою шафи, у кімнаті замиготіло світло. Тишу будинку раптом обірвав замогильний голос:

– Забирайся.

Від тихого шепоту шкіра вкрилася холодним липким потом. Мене ніби з головою занурили в ополонку, а в легенях не залишилося повітря.

– Хто тут? – мій тремтячий голос був ледь чутним. Я інстинктивно почала задом відповзати в бік вхідних дверей та все ж злякано пискнула: – Це мій дім. Я тут живу.

– Цей будинок належить не тобі. Ти не маєш права тут залишатися.

Тепер голос здався мені оглушливим і лютим. Мерехтлива лампочка розжарилася і вибухнула. А потім у мене полетів стілець. З горла вирвався скрик, і вже за мить я вибігала з дому в піжамі та м'яких капцях, навіть не озираючись.