Глава 1 День з якого все почалось

— "Жах. Я б так не зміг. На другий би день помер. А може й раніше", — думав величезний рудий кіт, сидячи на підвіконні між орхідеями. Він спостерігав через вікно за дивною парочкою, що тинялася під дощем. Вона – звичайна дворова кішка. Він – породистий британець, але його щільна сіра шерсть вщент промокла, і тепер він більше був схожий на сфінкса.

— "Жебраки", — підбив підсумок домашній кіт і різко обернувся, щоб зістрибнути на підлогу. Він явно не розрахував своїх габаритів і квіти полетіли до підлоги. Флегматично подивившись на биті горщики, шкодник пішов до своєї миски. Здалеку він нагадував невелике, але дуже довгошерсте порося.

Рудий лінивець смачно поїв і вирушив до кошика, що стояв у кутку затишної вітальні, щоб подрімати на м'якій подушечці. Про квіти на підлозі, на той час, він вже забув.

Прокинувся кіт від того, що раптово здійнявся високо над землею. Міцна рука тримала його за загривок. Він не розумів, що відбувається і перелякано озирався навколо.

— Цей котяра мене дістав, - пролунав голос господаря. Кремезний чоловьяга тримав величезного кота однією рукою неначе малого кошеня.

— Я давно тобі казала, що треба його позбутися, - підтримала чоловіка письклявим голосом повна жінка на коротеньких ногах.

— Ось цей час і настав. Терпець урвався.

—  Мій урвався ще після чайного сервізу. Точніше ще після кухонної шафки. А ти все: породистий, шкода. Все чекаєш, поки він нам будинок спалить.

Жінка неприязно дивилася на колишнього домашнього улюбленця і з надією на чоловіка.

У кота промайнули у пам'яті картинки того жахливого дня. Йому наснився сон, що на нього біжить величезна миша. Він дивом встиг втекти від неї на кухню, але далі шляху не було. Від страху рудому довелося показувати чудеса акробатики. Видершись по фіранці під саму стелю, він майстерно стрибнув на ту злощасну шафку. Хіба його вина, що робітники, які встановлювали кухню, схалтурили? Зайві дванадцять кілограмів сушарка для посуду не витримала і з шаленим брязкітом упала на кахель. Кіт дивом тоді не постраждав, але від господарів отримав гарненько.

Цього ж разу було схоже на те, що погрози господарів не порожні слова.  Вжикнула блискавка. Стало темно і душно. Кудись рухалися.

Незабаром рудий почув дивний гул і йому захотілося вибратися назовні, але після третьої спроби, отримавши міцного стусана, він вирішив з цим почекати. З усіх боків долинали людські голоси. Але найбільше лякало незрозуміле виття. Періодично воно ставало тихішим, але починалася біганина, і якийсь дивний голос говорив незрозумілі слова. Нарешті цей жах закінчився. Рюкзак приземлився на щось тверде. Змійка розійшлася і коту в очі вдарило денне світло.

— Вилазь! — почув він голос господаря, але з місця не рухався, сподіваючись, що це було сказано не йому.

— Швидко вилазь, я кому сказав! — і не чекаючи, поки кіт набереться сміливості, рука господаря перевернула рюкзак, витрушуючи переляканого кота на асфальт.

— Не вмієш поводитися чемно — вчися, - тепер вже колишній, господар штовхнув кота на прощання ногою і швидко зник за масивними дверима.

Якщо повість сподобається, напишіть, будь ласка, в коментарях чи хотіли б продовження.