Казка: Чому комети люблять чай з м’ятою

Комета Люмінелла летіла крізь небеса, залишаючи за собою слід із пилу, снів і забутих бажань. Вона була швидкою, яскравою — як думка, що промайнула над світом. Але ніхто не знав, що кожен її оберт навколо Сонця був не просто подорожжю — це був пошук аромату, який міг би заспокоїти тремтіння її ядра.

Комети — створіння з пам’яттю. У них у серці — крижана капсула зі спогадами всіх світів, повз які вони пролітали. Вони не говорять словами, але їхні хвости співають легенди. А найбільше, що вони прагнуть після довгих маршрутів — чашку чаю з м’ятою.

Кажуть, на орбіті Небесної Серветки (так космонавти називали маленьке затишне скупчення астероїдів), росли м’ятні кристали — легкі, пахучі, як вітер у травневу ніч. Їх плели з крапель світла і небесного пилу. Саме там комети зупинялись і варили чай, який мав здатність заспокоїти внутрішнє сяйво — те, що змушувало їх летіти далі й далі, шукаючи щось, чого вони самі не розуміли.

М’ята охолоджувала думки, але не гасила вогонь. Вона дозволяла кометам пригадати: хто вони були у перший політ, яку музику грали зорі в дитинстві галактик, і чому варто зберігати свої сліди навіть на тих орбітах, де ніхто не читає траєкторії.

Люмінелла одного разу зустріла Місяць і розповіла йому:

— Я літаю не тому, що мушу. Я літаю, бо шукаю той аромат, що нагадує мені, навіщо я світлю.

Місяць лише усміхнувся й відповів:

— Тоді пий м’яту з вечора. А зранку — залиш слід, який стане легендою.

І Люмінелла зробила саме так. Її політ над тією ніччю був найповільніший за всю історію комет — тому що чай із м’ятою треба пити неквапливо.