Пригоди Місяця
Казка: Кіт і тінь Місяця
Місяць шукав свого друга довго. Він став зірчастим слідопитом — кожна пляма світла на покрівлі була питанням, кожен вітряний порух — відповіддю, якої не було. Дахи більше не муркотіли в тиші.
Аж одного разу, коли він майже зневірився, Місяць побачив тінь.
Вона була не зовсім котом — занадто прозора, занадто легка. Але її постава, її звичка мружитися в бік світла — була впізнаваною. Місяць не говорив. Просто повісився нижче, щоб світло лягло на неї м’яко, не лякаючи.
Тінь завмерла… а потім рушила — не по дахах, а по світлу. Вона могла стрибати з одного місячного зайчика на інший, як колись по черепиці. І Місяць зрозумів: це не привид, не згадка, а відлуння дружби, такої чистої, що вона залишила слід навіть у світлі.
З того часу Місяць більше не шукав кота серед димарів. Він створював йому доріжки, виткані з світла, щоб тінь могла мандрувати дахами, як раніше. Люди, які не спали в ті години, іноді казали: «Схоже, що Місяць грається з котом».
І коли вітер стихає, а кам’яні стіни слухають краще, чутно — як тінь мурчить у відповідь. Ні слова, ні звуку — просто тепло, що не має тіла, але має пам’ять.
Кажуть: коли дружба мовчазна, вона залишається довше за життя.
#1237 в Різне
#243 в Дитяча література
Відредаговано: 31.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
