Пригоди Місяця
Казка: Місяць, що навчився мовчати
У далекому небі, над полями, містами й морями, жив Місяць. Щоночі він сходив у небо — круглий, худий, усміхнений або замріяно схований. І скрізь його питали:
— Чому ти не світлиш вдень?
— Чому змінюєш обличчя?
— Чому ти такий холодний?
Місяць слухав. І намагався відповісти.
Він світлом пояснював, що день — час Сонця, а він береже сни. Він змінювався — не тому, що нестійкий, а тому, що світло має ритм. Він холодний — бо наближається не тілом, а думкою.
Але люди не чули. Вони чекали слів, форм, чіткості. Їм здавалося, що якщо він мовчить, то нічого не говорить.
Тоді Місяць замовк. По-справжньому. Його світло стало не просто сяйвом — а мовою. Він освітлював шлях заблуканим. Нахилявся до тих, хто плакав у вікнах. Сідав на плечі поетів і шепотів снам малечі.
Його тиша стала відповіддю.
І поступово люди почали чути — не вухами, а серцем. Вони відчували, коли він говорить ніжністю. Коли він сумує згасанням. Коли співає усмішкою своєї повні.
Навіть найгучніші перестали кричати до нього — і просто сиділи під нічним небом, дозволяючи собі бути тихими. Місяць навчив їх: іноді, щоб сказати головне — треба мовчати.
І з того часу, кожного разу, коли тиша стає сильною, десь у небі хтось усміхається.
#1237 в Різне
#243 в Дитяча література
Відредаговано: 31.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
