Пригоди Малої Баби Яги та її друзів

Мала Баба Яга і Долина Забутих Слів

у лісі ще панував сон. Ранковий туман повільно стелився поміж дерев, наче м’яка ковдра, а пташки не поспішали прокидатися. Десь глибоко, серед найстаріших дубів, височів велетень — могутній дуб, на одній із товстих його гілок стояла хатинка Малої Баби Яги.

Хатинка була дивовижна: стіни її вкривав зелений мох і квітучий плющ, у віконцях завжди горіло тепле світло, а сходи не прибиті, а виросли просто з кори. Коли вітер колихав велике дерево, хатинка тихо гойдалася, наче гніздечко для чарів.

Усередині було затишно. У кутку булькав казанок, пахло сушеними травами, ромашкою та свіжоспеченим житнім хлібом. Мала Баба Яга саме заварювала чай із пелюсток ромашки та м’яти.

Її вірна ворона Блискавка сиділа на підвіконні й старанно розчісувала пір’ячко маленьким гребінцем. Вона робила це так смішно, що нагадувала музиканта, який грає на арфі.

— Що це ти вигадала? — запитала Баба Яга, наливаючи чай у дві глиняні кружки.

— Готуюсь до важливого дня! — гордо відповіла Блискавка. — Чула від Сови-Новинарки, що сьогодні в лісі станеться щось надзвичайне.

Їжачок, який дрімав у плетеному кошику біля печі, ліниво позіхнув і розплющив одне око.

— Надзвичайне? Це, мабуть, знову Гриб-Дзвоник влаштував нічний концерт?

— Ні, цього разу ще цікавіше, — загадково промовила ворона й поважно розправила крила.

Не встигла вона договорити, як у двері хтось тихенько постукав.

Старий Грибовище

На порозі стояв Старий Грибовище — наймудріший гриб у лісі. Його капелюшок був такий широкий, що в дощ під ним могли сховатися три білки. Замість бороди у нього звисали тонкі корінчики, а очі світилися лагідністю.

— Лихо, лихо! — забурмотів він, трохи задихаючись. — У нашому лісі зникли слова!

— Як це — зникли? — здивувалася Баба Яга.

— А так. Сьогодні вранці ніхто з грибів не міг сказати навіть “доброго дня”. Ми лише гарчали й шипіли, а пісень співати зовсім розучилися. Без слів ми не можемо передати думки, розповісти історії, навіть просити допомоги…

Мала Баба Яга серйозно замислилась і відклала чашку.

— Схоже, нам пора в дорогу.

Подорож

Вона зібрала в сумку чарівні корінці, срібну ложку та маленький казанок. Блискавка сіла їй на плече, Їжачок застрибнув у кишеню, а жабка Кваксенія, яка з’явилась ніби нізвідки, вмостилась у крихітний наплічник.

— Ми допоможемо вам повернути слова, — рішуче сказала Баба Яга.

І компанія рушила слідом за Грибовищем.

Їхня дорога була нелегкою. Спершу вони переходили Пеньковий Хребет. Там кожен пень умів розповісти жарт, якщо по ньому постукати. Від того всі йшли, постукуючи по пнях, і сміх лунав довкола.

Потім довелося оминати Озеро Дзеркальних Пліток. Рибки там були ввічливі, але надзвичайно балакучі. Кожна, побачивши мандрівників, неодмінно давала пораду щодо зачіски.

— Вам би трохи підкрутити локон, — сказала одна срібна рибка Бабі Язі.

— А вам — закрити ротик, — сердито відказав Їжачок, бо терпіти цього не міг.

Нарешті вони дісталися до Долини Забутих Слів.

Долина

Місце це було дивовижне. Серед старих верб плавали в повітрі букви — прозорі, легкі, немов мильні бульбашки. Вони дзвеніли, як маленькі дзвіночки, але не складалися у слова.

— Треба зварити особливе зілля, — мовила Баба Яга. — Його інгредієнти: сміх, пісня і танець. Усе одразу.

Вона розклала вогнище, поставила казанок і кинула туди кілька листків м’яти, краплю роси з трьох павутин і пір’їну з крила Блискавки.

І тут почалося неймовірне.

З капелюха Баби Яги раптом вилетіла Блискавка і загорлала оперну арію так, що дерева задрижали. З кишені вискочив Їжачок і заходився танцювати живіт, хитаючи колючим боком туди-сюди. А жабка Кваксенія стрибала так високо, що здавалося, ніби прагне торкнутися неба.

Старий Грибовище спочатку захихотів, потім зареготав так, що його капелюх затремтів, а корінчики підстрибували від сміху.

І раптом букви злетіли вгору, почали кружляти й складатися у справжні слова.

— Доброго дня! — вигукнула перша літера “Д”.

— Смачного! — підморгнула літера “С”.

Усе довкола знову наповнилося мовою, піснями й історіями.

Подарунок

Гриби від щирого серця подякували Малій Бабі Язі та її друзям. На прощання вони залишили їй особливий подарунок — кошик, що щонеділі наповнювався новими історіями.

Відтоді щоранку Мала Баба Яга заварювала чай, сідала біля вікна в хатинці на дубі й слухала чергову казку з кошика.

Часто вона сміялася вголос, аж дуб хитався. А Блискавка хитала головою й казала:

— Ну, хай сміється. Бо посмішка — це найкраще зілля на світі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше