Люм і мелодія лісу

Одного разу в лісі почали зникати звуки. Спочатку зник спів птахів, потім дзюрчання струмків, а згодом і шелест листя, коли вітер торкався дерев. Ліс став тихим, як заплющене око, і цей сумний спокій охопив усе навколо.

Люм, дракончик з великим серцем, вирушив на прогулянку лісом і відразу помітив, як дивно було тихо. Він зупинився біля струмка, але не почув навіть звуку води, що стікає між камінцями.

“Це дуже дивно…” — прошепотів Люм, оглядаючи навколо. “Ліс ніколи не був таким тихим. Де поділися всі звуки?”

Люм не міг залишити все це без уваги. Він вирішив знайти причину і повернути звуки назад.

“Може, я зможу допомогти?” — подумав Люм і полетів далі. І ось, на полянці серед лісу, він помітив дивну річ: стару чарівну сопілку, покладену серед квітів.

— Це може бути те, що я шукаю! — вигукнув Люм, піднявши сопілку.

Як тільки він притулив її до своїх губ, то почав грати. Звуки, що виходили з сопілки, були ніжні та легкі, як подих весняного вітру. Люм грав свою пісню, співаючи про світло, радість і чудеса, які приносить кожен новий день.

З кожною нотою ліс починав оживати. Спочатку тихо заговорили струмки, їх дзюрчання стало все голосніше. Потім, мов чарівне дзвінке відлуння, прокинулися птахи, і їхній спів наповнив повітря. Листя на деревах знову зашелестіло, відчуваючи легкий вітерець.

Люм завершив свою пісню і подивився навколо. Ліс знову був живим! Всі звуки повернулися на свої місця, і ліс відновив свою природну гармонію.

До нього прилетіла маленька пташка і сіла на гілку дерева.

—Люм, ти повернув мелодію нашого лісу! Ти справжній чарівник! — вигукнула пташка, радісно заспівавши.

— Ні, це не я,” — усміхнувся Люм. — Це була просто моя пісня. І ви всі допомогли. Кожен звук у лісі — це частина цієї краси.

— Ти правий, — сказала пташка. — Але твоя пісня дала нам силу, і ми повернулися до життя.

З того часу Люм не раз грав свою пісню для лісу, а звуки стали для нього нагадуванням, що навіть у найтихіші моменти можна знайти гармонію, якщо у серці є світло.