Остання крапка.

Коли все найстрашніше залишилося позаду, дівчата підійшли до Михайловича, щоб попрощатися. Вони почувалися повністю виснаженими. Дивлячись на втомлених подруг, він лише важко зітхнув:
— Вільні. І, будь ласка, хоча б тиждень не шукайте собі пригод.
Слідство просувалося впевнено. Згодом з’ясувалося, що замовник був одержимим колекціонером. Саме за ґратами, де він свого часу відбував термін, він випадково підслухав розповідь одного з ув’язнених про те, як його дід був членом банди, що викрала цінну скрипку, і знав, де в садибі сховано сундук із награбованим. Замовник хитрощами викрав цей план, а згодом там же, за ґратами, познайомився з Гнусом, який невдовзі став його виконавцем у цій «справі століття». Судова машина розкрутилася швидко: Гнус із замовником поповнили ряди ув’язнених.
Для подруг життя повернулося в звичне русло. Кожну п’ятницю вони, як і раніше, з’їжджалися на дачу. В один із таких вечорів Михайлович із Борисовичем знову запросили їх на шашлики. Під час застілля атмосфера була по-справжньому святковою. Михайлович урочисто вручив Борисовичу та його доньці ту саму «маленьку» скрипку, яку використовували для підміни, а також передав офіційну грамоту від міністерства культури. Борисович від щастя буквально паряв над землею, міцно притискаючи інструмент до себе. Після цього Михайлович, посміхаючись, передав дівчатам конверт із грошовою винагородою за допомогу в порятунку міжнародної цінності. Подруги розділили гроші строго порівну і були дуже щасливі.