На хвості у Гнуса

Господар квартири на мить зупинився, пильно подивившись на Іришку, і в його очах промайнула підозра.
— Знаєте, — сказав він стримано, — тут на кухні вкрай важко щось знайти. Ви почекайте мене, будь ласка, у передпокої, я зараз сам усе перевірю в столовій.
Іришка, яка до того часу вже встигла відчути справжній страх — час тягнувся нестерпно повільно, а оперативників усе ще не було, — слухняно кивнула. Вона відступила на крок, відчуваючи, як згасає її акторський запал. Господар швидким кроком рушив до столової і зачинив за собою двері.
У передпокої запала тиша. Подруги прислухалися: з-за дверей долинало якесь дивне шурхотіння та легкий стукіт, ніби хтось перекладав речі. Вони перезирнулися, думаючи, що господар просто перевертає свої раритетні серванти у пошуках того клятого штопора.
Минула хвилина, друга, третя. Тиша ставала все більш гнітючою.
— Ой! А що це вас так довго немає? Не можете знайти штопор, так? — нарешті не витримала Наталя і голосно запитала, дивлячись у бік столової.
Відповіді не було. У квартирі панувала неприродна тиша. Дівчата, відчуваючи недобре, гуськом, навшпиньках, рушили до дверей столової. Ляля обережно штовхнула двері — вони піддалися легко.
У кімнаті було порожньо. Абсолютно порожньо. Ні Гнуса із заповітним сундучком та скрипкою, ні господаря квартири. Подруги завмерли від подиву.
— Та не можуть же вони крізь землю провалитися! — прошепотіла Наталя, озираючись довкола.
Вони кинулися перевіряти інші кімнати, але квартира була порожня. Іришка, яка після своєї «вистави» відчувала себе повністю виснаженою, мовчки стояла посеред зали, розгублено озираючись на всі боки. Її шок був таким глибоким, що вона не могла вимовити й слова.
— Може, у них є потаємний вихід? — припустила Ляля, оглядаючи стіни.
— Який вихід? Це ж багатоповерхівка! — заперечила Наталя, хоча в очах у неї блиснула здогадка. — Хоча… коли маєш гроші, можна придумати все що завгодно.
Наталя почала методично обстежувати кожен куточок, відсуваючи масивні крісла, перевіряючи за важкими портьєрами та оглядаючи кожен буфет. Вона підійшла до величезної книжкової полиці, яка тягнулася вздовж усієї стіни. Там стояли ряди старих видань, витончені порцелянові статуетки, бронзові слоники та інші антикварні дрібнички.
Ляля зупинилася біля масивної книжкової шафи. Її погляд прикувала неймовірно витончена срібна статуетка мисливського собаки, біля якої примостилася невелика, але дуже дорога на вигляд чорнильниця. Було очевидно, що це справжній раритет. Не втримавшись, Ляля простягнула руку і обережно торкнулася холодної металевої спини собаки, погладивши її.
Раптом усі дівчата почули виразне механічне клацання, і книжкові полиці почали повільно від’їжджати вбік, відкриваючи потаємні двері.
Дівчата завмерли в шоці. Вони злякано переглянулися, не вірячи власним очам: перед ними був потаємний вихід.
— О! — нарешті вигукнула оніміла Іришка, яка вмить прийшла до тями від побаченого. — Вони пішли! Боже мій, що ми скажемо Михаличу? Може, за ними? Ой-ой, ходімо!
Ляля різко зупинила її, міцно вхопивши за руку:
— Стій! Це дуже небезпечно. Раз вони пішли цим шляхом, значить, вони про щось здогадуються. Ми не знаємо, що там за дверима, і цілком можливо, що вони озброєні.
Подруги стояли перед відчиненими потаємними дверима і гаряче сперечалися, чи варто ризикувати й заходити всередину. У цей момент з передпокою долинув шум кроків та гучні голоси — це нарешті поспівала оперативна група.
Дівчата перезирнулися. Вони не хотіли, щоб Михалич дізнався про їхню присутність, бо боялися його докорів у зриві всієї операції. Зібравшись із духом, вони обережно переступили поріг і опинилися в іншій квартирі.
Злякано озираючись по кутках, подруги побачили, що це невелике однокімнатне помешкання, оформлене під кабінет. Тут панував бездоганний смак: м’які шкіряні крісла, масивні меблі та атмосфера справжньої розкоші. Стало зрозуміло, що тут, як і в попередній квартирі, нікого немає.