Пролог

Шумний, залитий ранковим сонцем ресторан готелю гудів, як розтривожений вулик. Навколо пістріли різномовні відпочивальники, дзвеніли прибори, а у повітрі вітали найрізноманітніші апетитні запахи від достатку страв системи «все включено».
Подруги влаштувалися за столиком біля самого краю тераси, звідки відкривався приголомшливий вид на іскристе Червоне море.
Ляля окинула поглядом горизонт і з захватом видихнула:
— Боже мій, яка краса!
Наталія теж з усмішкою подивилася на синю гладінь і зітхнувши підхопила:
— Так, краса... Але як же сильно на море хочеться! Полежати, понежитися на сонечку, поплавати. Вода-то, напевно, зараз — просто парне молоко.
Але Ляля, головна ентузіастка і любителька всіляких поїздок, одразу ж похитала головою:
— Ні, на море полежати ми завжди встигнемо, а я найбільше хочу на екскурсії! Куди-небудь у пустелю, до пірамід, усе подивитися треба!
Іришка засміялася, забираючи собі млинець:
— А я от хочу і те, і інше, і третє, і взагалі — я жахливо хочу їсти!
Ляля кивнула і підтримала подругу:
— Так, Іришко, діло говориш. Я теж голодна, як звір. Таке враження, що я б і слона зараз з'їла.
Наталія засміялася і похитала головою:
— Дівчата, найголовніше — вчасно зупинитися, а то нас у літак не пустять. Не вліземо!
Дівчата дружно засміялися. Потім Наталія обвела очима сусідні столики, де то тут, то там чулася чужа мова, і додала:
— Розмовляти-то ми, дівчата, зовсім не вміємо англійською. Добре хоч у телефоні перекладач є. Хоч якось можна пояснитись. Ех, треба було в школі англійську вчити! Але ж тоді вона нам взагалі не потрібна була! Хто ж знав, що так світ зміниться, що ми зможемо ось так запросто їздити за кордон?
Іришка засміялася, відправляючи в рот рум'яний млинець із медом:
— Ой, і не кажи! Сидимо тепер як глухонімі, зате щасливі!
Сніданок тривав неквапливо, під стать цьому спекотному ранку. На столику поступово з'являлися нові тарілки: гірки стиглих фруктів та мініатюрні порційні джеми.
— Слухайте, а ви помітили, яка тут кава? — Наталія зробила невеликий ковток і заплющила очі від задоволення. — Прямо оксамитова. Цікаво, що вони туди додають? Якісь у них тут секрети, чи зерна кави іншого смаку надають?
— Ой, ну ти, Наташо, вічно в усі тонкощі вникаєш, — відмахнулася Ляля, захоплено намазуючи масло на м'яку булочку. — Насолоджуйся відпусткою! А то вдома вічно все бігом: робота, справи, турботи. А тут благодать... Сидиш біля моря, нікуди поспішати не треба. Хіба що на екскурсію! — тут же лукаво додала вона, хитро дивлячись на подруг.
Іришка тільки похитала головою, допиваючи сік:
— Лялю, дай ти нам хоч спокійно поснідати! Тільки прилетіли, а в тебе вже шило в одному місці. Встигнемо ми ще і до пірамід твоїх, і пустелею накататися.
— А я не сперечаюся, встигнемо, — не вгамувалася Ляля, весело виблискуючи очима. — Просто попереджаю, щоб потім сюрпризом не було. Я жінка ділова, люблю все планувати заздалегідь.
Наталія усміхнулася і махнула рукою:
— Гаразд, доїмо наші запаси, тоді вже здамося на милість твоєму путівнику.
Після ситного сніданку подруги вирушили до моря. Було близько дев'ятої ранку, але сонце вже на всю припікало, і пісок під ногами став гарячим.
Не встигли вони дійти до берега, як Ляля з криком: «Хто не встиг, той запізнився!» — першою з розбігу плюхнулася в прохолодну воду.
Наталія лукаво подивилася на Іришку і підморгнула:
— Ну що, Іришко, наїлася від душі? А тепер погнали калорії спалювати!
І, дзвінко засміявшись, вони обидві з розбігу кинулися у воду слідом за Лялею.
Вони плавали, хлюпалися і сміялися. Вода була настільки ніжною, що вилазити зовсім не хотілося.
Нарешті, Ляля вибралася на берег, віджала волосся і серйозно вимовила:
— Так, а тепер — дівчата, на екскурсію!
Наталія здивовано витерла воду з обличчя і перепитала:
— Яка екскурсія?
Ляля переможно усміхнулася:
— А я все вже дізналася! Поки ви там їжу вибирали, я все розвідала, і наш автобус від'їжджає одинадцятої. Так що давайте швиденько вилазьте, переодягатися!
Подруги швидко переодяглися і поспешили в номер.