Евридіка Ладор
– Сестро, до тебе відвідувач, – у її кімнату пройшла Психея і вигляд її був на диво задоволеним.
Евридіка відволіклася від вишивання і підвела очі.
– Не займай мене, якщо це хтось не важливий, – глянула на неї з осудом.
Психея ж присіла поруч і промовила з усмішкою.
– Це той кого ти неодмінно будеш рада зустріти.
Евридіка завмерла з голкою в руках так і не зробивши наступний стібок( чи в вишивці хрестиком це інакше називається)
– Тайл, – прошепотіла вона, не вірячи у свою здогадку до кінця.
– А хто ж ще. Ходімо він чекає на тебе в приймальні.
– Я миттю, – прошепотіла Евридіка схвильвовано і завершивши вишивку, поспішила переодягнутися.
У неї була надто проста сукня, а вона мала виглядати як і раніше. Хоча…передумала, навіть не знявши сукню з вішака.
Яка різниця…вони стільки знайомі.
І поспішила у потрібне приміщення.
– Евелон, – прошепотів він, а тоді одразу ж виправився, – панно Евридіко, радий зустрітися з вами.
Вона завмерла за декілька кроків від нього.
Їй хотілося стільки всього сказати, та слова застрягли в горлі. Подумати тільки, вона так чекала на цю зустріч…то чому коли вона відбулася вона просто мовчить.
І тон Тайла тепер був зовсім інакшим, наче це лиш звичайний офіційний візит.
– Дякую, що погодилися лорде Маргітайле, – у тон йому відповіла вона, а тоді додала, – прошу сідайте.
І все ж він не поспішав робити це.
Вона злиш зітхнула і додала ще раз.
– Якщо вам так буде простіше – це наказ, – цього разу Тайл послухався миттєво.
Це змусило її сумно усміхнутися. Попри все, що було у їхніх стосунках – у першу чергу вони були королевою Евелон і ілюзіоністом, який присягнув їй на вірність.
– Я думала це вивітриться з тебе за чотири роки. Тайле, я тепер не королева і більше ніколи нею не стану. Тож…– вона підвелася і простягнула руку, – Я Евридіка Ладор, рада знайомству, – вона, наче дозволяла їм почати усе з початку.
Кращого чи гіршого ніхто не знає.
– Маргітайл Дезіре, – він піднявся і поцілував їй руку, – навзаєм, панно.
Після кількох хвилин мовчання він поставив питання.
– Тож що ви хотіли від мене, Евридіко? – його очі зблиснули лукавістю.
Вона ж ледь всміхнулася. Це й справді Тайл якого вона знала усі ці роки. Її друг, який одразу ж міг зрозуміти, коли вона хоче обговорити щось особисте, а коли справа стосується завдання.
– Алінго Тернер має вступити в одрден, – відповіла вона беземоційно, не ставши щось замовчувати.
– Вона ж неповнолітня за цими їхніми мірками фей. Хіба її туди пропустять? – поцікавився, хоча вона помітила як на мить його погляд зблиснув здивуванням.
Вона знала, що він не розпитуватиме про її рішення, але все ж точно поставив це під сумнів.
– З тобою так, – лаконічно зазначила вона і пильно поглянула йому в очі, – ти ж зможеш її вмовити…
– Не думав, що ти так її використаєш, – не став відводити погляду від неї, наче його забавляла уся ця ситуація.
А вони ж вирішували долю іншої.
– Ти не заперечуєш? – розгубилася вона.
– А ти на це розраховувала, – протягнув Тайл, підвівшись зі свого місця і підійшов ближче до неї.
– Я гадала вона важлива для тебе, – не зрозуміла такої реакції.
Увесь цей час вона була щиро у цьому переконана, та тепер виявилося, що думала швидше за все хибно.
– Єдина, хто важлива для мене це – ти, – промовив він тихо.
І вона знала, що це не просто слова, а істина. Навіть стало шкода Алінго, адже та, здається щиро закохалася у того, для кого матиме значення лише, коли справа стосуватиметься іншої.
– Я рада це чути, – сказала вона натомість, – я рада, що у мене хоч хтось був там, – протягнула тихо і обернулася до нього.
– І все ж, – враз посерйознішав Тайл, – ти ж знаєш, що я можу зробити для тебе все, але ти справді упевнена у Алінго.
Вона насправді поділяла його хвилювання. Відправити її у те місце був величезний ризик, але він цілком міг спрацювати.
Адже, навідміну від Тайла, який здається перестав цікавитися дівчам і з дня останньої зустрічі повністю занурився у справи Ордену і тим аби приховати її таємницю…
Сама Евридіка відіслала шпигуна в Академію і цілком успішно. У Терона вийшло навіть зустрічатися з нею і це допомогло зрозуміти як найбільше.
– Гадаю, ти зовсім не цікавився її життям? – запитала Евридіка з лекгою усмішкою.
– Навіщо мені це? – сказав він з не розумінням.
Вона потягнула його за комір сорочки і прошепотіла тихо.
– Та ти жартуєш Еве…Евридіко! – не повірив він, почувши інформацію.
– Правду кажу, – відповіла вона задоволено, а тоді додала вже більш загрозливо, – і прошу більше в житті не називай мене Евелон. Час коли я жила як моя померла подруга пройшов. Пора залишити її, хай її душа спокійно переродиться.
Вираз його обличчя змінився і він з виною кивнув.
Вона нарешті відпустила і підвелася зі свого місця.
– Але як ти це дізналася? – поцікавися Тайл, повертаючись до попередньої теми.
– Усе просто… – протягнула вона, та розкривати не стала.
Маргітайл з розумінням кивнув і на його обличчі зявилася легка усмішка, здається він усе зрозумів.
– Якщо з усіма справами завершено може обговоримо усе інше, Евридіко, – ледь всміхнувся, перевівши тему.
І за це вона йому була вдячна.
Хоча навіть не знала як тепер почати розмову. Зробила декілька кроків до вікна, за яким було сіре сутінкове( таке слово взагалі може бути, або можна написати про вечірнє небо і щось там близьке до сутінок) Власне, воно було сірим не зважаючи на погоду чи час доби.
Дарксленд ніколи не бачив блакитного неба.
Задумливо мовчала.
– Я відкрила в собі магію Вишивальниці і Психея оголосила пророцтво, – раптом сказала вона те, що він точно не очікував в першу чергу почути, а вона розповідати.