Причина сказати Так

Історія восьма. Боня і пекельний звук

Я вважаю, що люди занадто голосні. Вони грюкають дверима, розмовляють, сміються, пересувають меблі, впускають речі й періодично видають такі звуки, що хочеться негайно евакуюватися під найближче ліжко. Особливо коли до них приходять інші люди — чужі, незнайомі, які ще з порога починають: «А де киця?» Немає киці. Пішла, зникла, а може, взагалі ніколи не існувала. Ідіть додому.

Мене звати Боня. Я чорна кішка — тиха, скромна, вихована й абсолютно не зацікавлена в розширенні кола знайомств. Принаймні людських. Тож якщо ви прийшли до нас у гості й не побачили мене, не переживайте. Це означає, що все йде за планом. Моїм.

Моя історія в цій родині почалася приблизно два роки тому, і тут я хочу одразу висловити певне невдоволення. Мене взяли не тому, що людина одного ранку прокинулася з думкою: «Господи, як же мені бракує маленької чорної кішечки!» Ні, мене взяли для кота, для Віскі, щоб йому, бачте, не було самотньо. Перепрошую, я що, аніматорка? Працівниця служби психологічної підтримки? Компаньйонка з проживанням? У мене, між іншим, теж є особисте життя. Ну, було, до переїзду.

Мені тоді було місяців вісім-дев'ять. За котячими мірками вже не зовсім дитина, але ще достатньо молода, щоб не розуміти, чому люди постійно ухвалюють рішення, не погодивши їх із котами. А потім я побачила новий дім і вирішила, що найкращий спосіб адаптації — негайно зникнути.

Я ховалася скрізь: під меблями, за меблями, у будь-якому місці, де мене не могли знайти. Моя нова людина ходила квартирою й намагалася зрозуміти, куди поділася кішка, яку вона щойно принесла додому, а я спостерігала за нею з безпечної відстані. Бо ви взагалі розумієте, наскільки підозріло виглядає нова квартира? Тут усе чуже: запахи, меблі, звуки, люди. А ще десь ходить величезний чорний кіт, якому я, виявляється, маю складати компанію. Ні, дякую, я краще побуду тут, де мене ніхто не бачить. І, можливо, ніколи не знайде.

А потім я скинула людині на голову карниз. Випадково, підкреслюю, ВИПАДКОВО. Не знаю, чому люди так погано закріплюють предмети інтер'єру. Карниз висів, я займалася своїми справами, і в якийсь момент наші життєві шляхи перетнулися, після чого карниз вирішив змінити місце проживання на голову моєї людини. Гримнуло. Людина здивувалася, я теж, хоча, можливо, трохи менше, бо принаймні знала, що була десь поруч із карнизом. А вона — ні. Досить незручне знайомство, але, погодьтеся, ефектне.

Адаптація виявилася непростою. Мені було страшно, справді страшно, і навіть найзвичайніший звук здавався небезпекою. Тому ми з моєю людиною довго сиділи у ванній, разом, і ніхто нікуди не поспішав. Ванна взагалі виявилася цікавим місцем: невелика, зрозуміла, із дверима, які можна зачинити, тож там легше було контролювати простір. А людина могла просто сидіти — не намагатися мене витягти, не хапати й не змушувати знайомитися з усім світом за один вечір. Просто бути поруч і тихо, спокійно говорити.

Спочатку я не дуже розуміла, навіщо вона це робить. Мені ж не потрібні розмови, мені потрібна безпека. А потім виявилося, що іноді це майже одне й те саме.

Ми з Віскі були дуже схожі: обоє чорні, з вухами, лапами, хвостами й цілком обґрунтованим правом вважати квартиру своєю. Люди іноді навіть плутали нас. Ну, майже, бо відмінності все-таки були. По-перше, я менша. По-друге, мій хвіст значно цікавіший: він рухається хвилями, плавно, красиво й вишукано, а у Віскі хвіст був пряміший, без жодної фантазії. А по-третє, я не вважала своїм життєвим покликанням перевіряти на міцність усе, що знаходиться вище рівня підлоги. На відміну від деяких. Не називатиму імен. ВІСКІ.

Віскі був дивним, дуже дивним. Величезний чорний кіт, який поводився так, ніби кожен новий день — персональне запрошення влаштувати невеличку катастрофу. Він бігав, стрибав, лазив, скидав і гримів, і в квартирі регулярно лунало: «ВІСКІ!» Спочатку я лякалася й думала, що сталося щось жахливе: хтось помер, будинок розвалюється чи почався кінець світу. Але ні, це просто Віскі. Знову.

І поступово я зрозуміла дуже важливу річ: коли людина кричить «ВІСКІ!», особисто мені нічого не загрожує. Можна спокійно займатися своїми справами, навіть якщо я стою поруч, навіть якщо ми щось робили разом і навіть якщо нас обох щойно бачили на місці злочину. Винного вже призначено, і це не я. Чудова система, повністю її підтримую.

Ми з Віскі дуже любили гратися: бігали квартирою, ганяли одне одного, влаштовували котячі перегони, а іноді просто лежали поруч. Мені подобалося, що з ним не треба було постійно бути насторожі. Я могла ховатися від людей, не виходити до гостей і цілий день поводитися так, ніби мене взагалі немає, але Віскі знав, що я тут, і цього було досить. Він не вимагав, щоб я подобалася всім, не пояснював, що треба бути сміливішою, і не дивувався, чому я не хочу знайомитися з черговою людиною. Ми просто жили разом, і мені це дуже подобалося. Хоча я ніколи б йому в цьому не зізналася, бо він би точно вирішив, що треба негайно побігати.

Є одна річ, яку я справді люблю, — розмовляти. Але не з усіма, не завжди й не обов'язково особисто. Наприклад, телефон — чудова штука. Людина бере його й починає щось говорити, і я розумію, що настав мій час.

— Няв.

Людина продовжує.

— Няв!

Щось там розповідає.

— МРРРЯВ!

Перепрошую, а чому мене не запросили до розмови? Я теж живу в цій квартирі й маю власну думку. А найбільше я люблю голосові повідомлення. Людина натискає кнопку запису, починає говорити, а я обов'язково додаю свій коментар, щоб співрозмовник розумів, що інформацію погоджено з котячою адміністрацією. Без мого нявкання голосове вважається недійсним.

А ще я люблю спати. Не просто десь на дивані, а під рукою, щоб людина обіймала, щоб було тепло і щоб я відчувала, що вона поруч. Коли мені особливо страшно або холодно, я залажу під ковдру. Але тут виникає технічна проблема: під ковдрою не завжди достатньо місця. Тому моя людина повинна зігнути ногу ось так, щоб утворилася палатка — моя особиста, затишна, тепла й ідеальна. Я залажу всередину, вмощуюся й сплю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше