Причина сказати Так

Історія шоста. Літа, Кастіель і квартира, яка виявилася замалою

Літа

Нас було п'ятеро — п'ятеро маленьких вівчарок, яких одного дня привезли з блокпосту. Не знаю, що саме думали люди, дивлячись на нас. Можливо, що ми милі, або що нам потрібен дім, а можливо, що п'ять маленьких пухнастих клубків із лапами — не така вже й велика проблема. Ха. Останнє було б особливо смішно.

Мене звати Літа, я чорна німецька вівчарка. Змалку я була переконана, що світ — величезне місце, створене спеціально для того, щоб його досліджувати, нюхати, гризти й періодично доводити людей до нервового тремтіння. Поруч зі мною був Кастіель, теж вівчарка, тільки коричневий і з таким виглядом, ніби все життя намагався зрозуміти, чому його доля пов'язана саме зі мною. Але це, звісно, його проблеми.

Трьом із нас досить швидко знайшли нові домівки. Люди приходили, дивилися, брали на руки, захоплювалися й забирали, і раптом нас залишилося двоє, я і Кастіель. Ми чекали, наскільки взагалі можуть чекати цуценята, які ще не навчилися розрізняти поняття «терпіння» та «о, дивіться, шнурок!».

Когось із нас навіть забрали, а потім повернули. Мене. Так, мене одного разу повернули, можете собі уявити? Людина взяла найпрекраснішу чорну вівчарку у світі й вирішила, що вона їй не підходить. Не знаю, які в неї були критерії відбору, але зі смаком у цієї людини очевидно проблеми. І ми знову залишилися вдвох.

Кастіель

Хочу уточнити. Літа називає це очікуванням, а я — періодом невизначеності, за який ми встигли переконатися, що люди дуже непослідовні створіння. Спочатку вони кажуть «ой, які гарні цуценята!», а потім питають «а вони виростуть великими?». Перепрошую, ви бачили, якої ми породи? Ми вівчарки, а не декоративні подушечки. Звісно, виростемо, це входить до базової комплектації.

Але одного дня стало зрозуміло, що по нас ніхто більше не прийде, і люди, у яких ми тимчасово жили, вирішили залишити нас у себе. Обох одразу. Я досі вважаю це одним із найсміливіших рішень в історії квартирного утримання тварин.

Літа

У квартирі вже були собаки. Міра — маленька біла істота, яка виглядала так, ніби її випадково випрали разом із рушниками й забули розправити. І Джена — руда зморшкувата шарпейка з виразом морди, який чітко повідомляв: «Мені вже вистачило всього цього пиздецю на одне життя». Особливо її вразило те, що ми вівчарки, бо їх Джена взагалі терпіти не може. А тут одразу двоє, та ще й у її власній квартирі. Уявляю, як вона була щаслива.

Кастіель

Тож нас стало четверо: чотири собаки, одна квартира і двоє людей, які, очевидно, колись зробили щось дуже погане, бо інакше таке покарання не пояснити.

Найцікавіше починалося, коли треба було гуляти. Звичайні люди беруть повідець, чіпляють до собаки й виходять на вулицю. У нас цей процес нагадував підготовку до запуску космічного корабля: один повідець, другий, третій, четвертий. Міра крутиться під ногами, Джена висловлює свою принципову позицію, Літа радісно стрибає, а я намагаюся не заплутатися в загальній конструкції. Люди буквально обв'язувалися повідками й виглядали так, ніби їх ось-ось поведуть на буксир. Що, враховуючи загальну масу нашої компанії, було цілком реалістичним сценарієм.

Літа

А ще був ліфт. О, ЛІФТ. Ненавиджу. Величезна металева коробка, яка розкриває пащу, ковтає людей і кудись їх везе. Люди називають це зручністю, а я — підозрілою конструкцією з невідомими намірами. Ми з Кастіелем категорично відмовлялися з нею співпрацювати.

— Літо, заходь!

Ні.

— Касю, ну давай!

Ні.

— Та що ж ви таке робите?!

Захищаємо людство від потенційно небезпечного обладнання. Можете не дякувати.

Кастіель

Зате під'їзд у нас був чудовий, бо нас підгодовували сусіди, практично всі. Не знаю, що вони бачили в нашій компанії — двох голодних цуценят, майбутніх величезних охоронців чи просто собак, яким хотілося дати щось смачне. Але ми швидко зрозуміли, що, правильно організувавши пересування під'їздом, можна отримати значно більше їжі, ніж передбачає стандартна система домашнього харчування. Літа називала це соціалізацією, а я — налагодженням міжнародних торговельних відносин.

Літа

Одного дня мені захотілося млинців. Ну гаразд, не тільки мені, людям теж. А з продуктами тоді було дуже складно: у магазинах не завжди знаходилося потрібне, пересуватися містом було непросто, і вдома доводилося ретельно рахувати, що залишилося. Але бажання млинців — серйозна річ.

Тож ми з моєю людиною пішли під'їздом збирати продукти: міняти, домовлятися, просити. Я виконувала надзвичайно важливу функцію моральної підтримки і, можливо, трохи дипломатичного тиску. Бо хто відмовить дівчині, поруч із якою стоїть чорне цуценя вівчарки й дивиться так, ніби від цих млинців залежить доля цивілізації? Продукти знайшлися, а з ними й млинці. Не знаю, чи правильно люди оцінюють важливість таких подій, але я вважаю це однією з найуспішніших гуманітарних операцій в історії нашого під'їзду.

Кастіель

Тоді взагалі багато чого було складно, зокрема їжа. Нам часто варили каші на бульйоні з кісточок, і варили багато, бо нас було четверо, а звичайної їжі бракувало. Люди готували, розливали по мисках і стежили, щоб усі поїли. Іноді я помічав, що собачі миски наповнюються раніше за людські тарілки.

Тоді я ще не розумів, наскільки це дивно, бо цуценя думає просто: є їжа, є людина, є миска, отже, усе добре. Лише набагато пізніше я замислився, що іноді люди можуть віддати тобі те, чого бракує їм самим, і навіть не вважати це чимось особливим. Просто тому, що ти маленький, голодний і їхній. Хоча б на якийсь час.

Літа

Окремої розмови заслуговує вакцина. Нас треба було щепити, і це цілком логічно, бо ми росли й готувалися стати серйозними вівчарками, а не двома дурнуватими цуценятами, які бояться ліфта. Але дістати потрібне було непросто: пересування містом обмежували, на дорогах стояли блокпости. І люди передавали вакцину з рук у руки, через кілька пунктів, ніби це була не звичайна ветеринарна процедура, а надсекретна міжнародна операція. Я, чесно кажучи, підозрюю, що так усе й було, бо навіщо інакше стільки складнощів заради якогось уколу?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше