Причина сказати Так

Історія третя. Рися, або Голодні ігри на повний шлунок

Мене намагалися втопити в лайні. І це не метафора, не художнє перебільшення й не початок особливо невдалого анекдоту, а цілком буквальний факт: у вуличному туалеті, у вигрібній ямі. Якби мені дали самій обрати початок автобіографії, я, мабуть, віддала б перевагу чомусь на кшталт «Я народилася в заможній родині й із дитинства мала схильність до гастрономічних насолод». Але доля, ця бездарна сценаристка, вирішила інакше.

Мене звати Рися. Я велика, пухнаста й надзвичайно красива кішка, яка поважає повноцінне харчування, якісний сон і право кожної живої істоти не вставати з дивана без крайньої потреби. А ще я дещо знаю про життя. Наприклад, що воно страшенно несправедливе і що, коли вже тобі вдалося з нього виборсатися, не варто витрачати жодної зайвої хвилини на дурниці. Особливо на дієти.

Був 2019 рік, і мені було приблизно пів року. За котячими мірками я була ще дитиною, а за людськими — істотою, яка вже цілком здатна висловити свою думку, але яку все одно ніхто не питає. Не знаю, що було в голові людини, яка вирішила мене позбутися, і, чесно кажучи, знати не хочу.

Я пам'ятаю це не так, як люди пам'ятають події, не словами, датами чи обличчями, а відчуттям. Було темно й мокро, і смерділо так, що навіть котячий ніс відмовлявся виконувати свої професійні обов'язки. Під лапами не було нічого твердого, ні підлоги, ні землі, жодного місця, на яке можна спертися, тільки рідина, у якій ти взагалі не повинна була опинитися. І я борсалася, знову і знову.

Не знаю, скільки минуло часу. Коли тобі шість місяців і ти намагаєшся не потонути, годинник — останнє, про що думаєш. Я просто хотіла вибратися на щось тверде й сухе, туди, де можна вдихнути й не боятися, що наступного разу не вийде. Я не думала про майбутнє, не мріяла про затишну квартиру й точно не уявляла, що колись моєю найбільшою проблемою стане порожня миска. Я просто боролася. А потім мене витягли.

Іноді я зовсім не розумію людей. Один представник цього виду може кинути маленьку тварину в яму й піти собі далі, ніби нічого не сталося, а інший полізе ту саму тварину рятувати, хоча вона брудна, налякана, смердюча й абсолютно не налаштована на конструктивне спілкування.

Мене врятували волонтери, а потім помили. Це, між іншим, було образливо: я щойно пережила катастрофу, а мене знову мочать! У мене до води на той момент уже сформувалися певні претензії. Але цього разу вода була інша — вона не тягнула вниз, і її можна було пережити. Потім мене виходжували, лікували, відгодовували й стерилізували. Останнє рішення, до речі, ухвалили без мого відома, бо демократія в людей працює досить вибірково.

Зате поступово я зрозуміла кілька надзвичайно важливих речей: їжа з'являється, вода не обов'язково означає небезпеку, а люди можуть торкатися тебе не для того, щоб зробити боляче. І все-таки довіряти їм я вирішила обережно. Особливо тим, хто вживає слово «дієта».

Одного дня мене привезли до нової квартири, де жили двоє людей і кішка. Мене взяли на перетримку. Це такий цікавий людський винахід, коли тварині пропонують тимчасово пожити в чужому домі, поки їй шукають постійний. Особисто я вважаю, що якщо в домі є диван, їжа й люди, які сумлінно виконують свої обов'язки, то питання постійності можна закривати одразу. Але про це пізніше. Спершу про Мусю.

Муся мене не злюбила, я її теж. Не те щоб у нас були серйозні ідеологічні розбіжності, просто я приїхала, а вона вже тут жила й чомусь вирішила, що це дає їй певні переваги. Дивна позиція, бо я теж маю лапи, хвіст і цілком законне право займати простір. Тому наше знайомство почалося з дипломатичного конфлікту: шипіння, вигнуті спини, недоброзичливі погляди й спроби пояснити одна одній, хто тут головний.

Люди, звісно, намагалися нас помирити. Наївні. Вони чомусь переконані, що двох котів можна посадити поруч, сказати «ну не сваріться», і коти такі: «Ой, справді, як же ми самі не додумалися?» Ні. У нас була принципова суперечка щодо територіального устрою квартири, і вирішувати її довелося самостійно.

Особливе місце в нашій історії посідає журнальний столик. На перший погляд звичайний предмет меблів, але для нас із Мусею він став ареною, фортецею, лабіринтом і тренувальним полігоном водночас. Ми ганяли одна одну навколо нього, проскакували під ним, вилазили нагору й так різко змінювали напрямок, що будь-який військовий стратег нервово взявся б за нотатки. Муся, попри всю свою сором'язливість, виявилася доволі швидкою, і це було неприємне відкриття. Я ж робила ставку на масу, пухнастість і психологічний тиск. Щоправда, маса тоді в мене була ще не така вже й велика, але потенціал відчувався.

З часом наші битви почали нагадувати гру. Ми ганялися вже не через ненависть, а тому що це було весело. Дивна річ: сьогодні ти дивишся на когось і думаєш «забирайся з моєї території», а потім раптом помічаєш, що без цього нахабного створіння біля журнального столика якось підозріло тихо. І нарешті настав день, коли ми заснули разом — без переговорів, мирної угоди й офіційної капітуляції жодної зі сторін. Просто вмостилися поруч і заснули. Мабуть, тому що втомилися воювати. А може, тому що найдивніша дружба часто починається з найгучніших сварок.

Тепер про головне — про їжу. Я вважаю себе досить скромною кішкою. Не вимагаю діамантових нашийників, персонального водія чи власного палацу. Мені потрібно зовсім небагато: м'яке місце для сну, сонечко, увага тоді, коли я сама її захочу, і повна миска. От із останнім у людей чомусь постійно виникають проблеми.

Я підходжу до миски, дивлюся, а там порожньо. Порожньо! Люди добрі, у нас надзвичайна ситуація, гуманітарна катастрофа й порушення всіх мислимих і немислимих норм утримання котячого населення! Я починаю обурюватися, голосно і дуже голосно:

— МЯЯЯВ!

Людина заходить на кухню:

— Рисю, ти ж недавно їла!

Перепрошую, а ви недавно дихали. То що, тепер можна перестати? Я не розумію цієї логіки. Їжа — не одноразовий захід, а безперервний процес підтримання життєдіяльності, і я, як відповідальна кішка, ретельно стежу, щоб він не переривався.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше