Глава 12. Пропозиція, від якої мені не дозволять відмовитися

Великий Лорд з'явився вдома лише по обіді. Виглядав батько втомленим і чимось дуже стурбованим. А щойно ми поцікавилися у тата, що ж трапилося, то він якось дивно подивився в мій бік і важко зітхнув:

- Сандра... - я за час його паузи встигла передумати все, що завгодно, але глава сімейства лише хитнув головою і рішуче попрямував у бік їхньої з матір'ю кімнати. - Хоча, не важливо. Готуйтеся до балу, - дав відмашку і пішов відпочивати.

Ми з сестрами лише знизали плечима, але черв'ячок сумнівів усе ж закрався в мої думки. А що, якщо це якось пов'язано з Лексом? Раптом мій одногрупник-таки встиг на щось поскаржитися? І нехай в останній тиждень я була слухняною, але ж до цього Анрійському діставалося за його упереджене ставлення до мого друга.

- Дівчатка, часу залишилося зовсім мало, тому вам краще зайнятися собою, а з батьком я сама поговорю, - леді Камелія теж помітила настрій свого чоловіка і поспішила дізнатися, що ж сталося насправді.

А нас тим часом прибрали до своїх рук спритні помічниці, які почали творити неможливе, перетворюючи дочок лорда на неперевершених красунь. Ні, ми і без того були ого-го, але завдяки старанням дівчат, кожна з нас наче перевтілилася.

Вечір того ж дня

Палац сяяв. Він і в звичайні дні завжди був яскраво освітлений, але сьогодні здавався по-особливому святковим і якимось урочистим. А варто було нам наблизитися до входу, як ми помітили, що навколо сновигають туди-сюди слуги, в руках у яких були таці з чоловічими та жіночими масками.

Оце так сюрприз...

- Дивіться, це ж бал-маскарад! - Заплескала в долоні наша середненька, отримавши в руки один із артефактів.

А щойно Астелія скористалася важливим атрибутом сьогоднішнього вечора, як її зовнішність одразу ж змінилася, являючи нашому погляду зовсім іншу дівчину.

- Я теж хочу! - Уперше я помітила іскорки азарту в очах у Ліари і здивовано втупилася на свою старшу сестру.

- "А чому б і мені трохи не побешкетувати?" - промайнула в голові пустотлива думка, на що батько лише зітхнув, але ніяк не прокоментував поведінку своїх дочок.

Схоже, ми отримали негласну згоду Великого Лорда, і цим було гріх не скористатися. Усе ж цікаво подивитися на інших гостей, які відкинули всі свої манірності та забобони, ставши собою справжніми.

Трьома годинами раніше. Ріггард Драгонійський

- Я не знаю, як ви це зробите, але мені потрібно, щоб усі гості вдягнули зачаровані маски, - ідея виникла раптово, і не відпускала.

- Але ж, Ваша Величносте, не реально створити таку кількість артефактів за настільки короткий термін... - один з магів все ж таки наважився висловити мені свої сумніви.

- То скористайтеся готовими. Навіщо вигадувати фаетон, коли в нас вже є карета? - Невже я повинен вчити своїх підданих шукати лазівки?

- Слухаюся, пане, - здається, до них-таки дійшло, що я не мав наміру йти на поступки.

І нехай ці дідугани вважали, що це чергова примха їхнього правителя, але мені так було навіть зручніше. Ніхто з них і не повинен здогадуватися про справжню мету мого рішення.

- Ваша Величносте, практично все вже готово, залишились дрібниці, з якими впоряються слуги. Ваші костюм та маска чекають в кабінеті. Будуть ще якісь розпорядження? - Моя ошатна помічниця застигла біля столу в очікуванні.

- Запроси до мене баронета Аденійського. І на цьому все, можеш відпочивати, а я вже якось сам впораюся тут, - дозволив Мері покинути центральний зал, після чого і сам вирушив до власного кабінету.

Була в мене одна задумка, яку я хотів втілити в життя. А для цього мені знадобиться допомога Альберта, адже він єдиний, кому я міг повністю довіряти.

Орлексіан Анрійський

Алісандру було важко не впізнати... Моя заклята "подруга" навіть у масці вирізнялася з-поміж усіх інших дівчат у столиці. Від Істрійської віяло якимось теплом, і я мимоволі замилувався своєю майбутньою дружиною. А коли одногрупниця проходила повз, то злегка простягнув долоню, бажаючи торкнутися її руки.

- "Потерпи!", - скомандував самому собі, забороняючи бути наполегливим.

Я не повинен поспішати, інакше Аліса закриється, немов перлина в раковині, і мені буде складно до неї достукатися. Адже хотілося б, щоб наш шлюб виявився по-справжньому щасливим. Щоб моя дружина дивилася на мене так, як я потайки поглядаю на неї в академії.

- Його Величність, - мене відволікли шепотіння з усіх боків, і я обернувся в бік дверей, що відчинилися.

Єдиний, кого можна було впізнати за костюмом, монарх рухався впевнено, з повагою відповідаючи на вітання своїх підданих. Правитель пройшов до свого трону, але не зайняв його, а став трохи осторонь, кивнувши музикантам.

І ті відразу ж торкнулися своїх інструментів, змушуючи кожного присутнього здивовано застигнути на місці. 

Імператорський вальс. Він звучав в особливих випадках і мав свою цікаву історію. Будь-який чоловік міг запросити свою кохану на танець, і саме це запрошення означало всю серйозність намірів джентльмена.

Невже Ріггард Драгонійський вирішив зв'язати себе узами шлюбу? Схоже, що рада-таки дотиснула нашого молодого главу дистрикту.
- "Але хто ж стане його обраницею?", - я помітив, як усі вільні дівчата пожвавилися, з цікавістю поглядаючи на монарха, тоді як я обернувся в пошуках своєї нареченої, та так здивовано й застиг, побачивши незнайомця, що опинився поруч з Істрійською.

- Хто посмів!? - гаркнув у серцях, відчувши, як мій дракон усередині поворухнувся...

Алісандра

Блукання інкогніто серед розрядженої знаті виявилося не таким вже й веселим, тож я зробила невеличке коло, повертаючись до своїх батьків.

Одного погляду на напружену постать батька мені вистачило, щоб зрозуміти: на нас чекала серйозна розмова. Сповільнившись, я дала собі кілька секунд на спробу заспокоїтися, після чого все ж наблизилася до Великого Лорда.