Глава 5. Викрасти курсову. Спроба номер два

Вибравшись із небезпечної зони, ми попрямували до мого будиночка, де й влаштували «раду».

- Наскільки я зрозумів, на завтра у правителя якісь плани, а це означає, що Мері передасть йому курсові сьогодні. Навряд чи Драгонійський буде їх дивитись пізно вночі, тому в нас є один день на те, щоб дістати чортовий папірець, - Каменійський ходив по кухні, тоді як ми зі Стоулсом готували невеличкий перекус. - Потрібно скласти план наших дій.

- Ми тебе слухаємо, - я перемішала салат, тоді як Барні розклав на блюді бутерброди, після чого наша компанія попрямувала до маленького столика у вітальні.

- А з чого ви вирішили, що в мене є якісь думки щодо цього? - Друг із сумнівом покосився на частування, але все ж таки потягнувся до нерівних шматочків хліба, покритим товстим шаром м'ясної нарізки.

- Так ти зазвичай мовчиш, а раз уже заговорив... - я знизала плечима, мовляв і дурню зрозуміло, що у Джулса було вирішення для проблеми, яка склалася.

- Хм... якось не думав, що я настільки передбачуваний, - усміхнувся наш одногрупник, чим змусив мене весело розсміятися. – Отже… слухайте, – ми присунулися ближче, уважно вислуховуючи складений Каменійським план.

Ріггард

Вихідні, які буквально пролетіли в одну мить, я зовсім не запам'ятав, адже у правителя не буває відпочинку. Тому понеділок я сприйняв як черговий робочий день, яких у моєму досить довгому житті було вже незліченна кількість.

- Ваша Величносте, до вас відвідувач, - почувши голос своєї помічниці, я сіпнувся, вириваючись із дивного напівсонного стану.

Здається, мій організм тонко натякав на те, що і йому часом потрібен перепочинок.

- Пропусти, - кинув коротко, з цікавістю подивившись на двері. - А, це ви, пане Остіне. Проходьте, - посміхнувся керуючому на центральній шахті, який несміливо застиг біля самого виходу.

- Ваша Величносте, - чоловік низько вклонився, не поспішаючи піднімати на мене свій погляд. - Ви просили повідомляти вас особисто, якщо я помічу якісь дива у роботі, - я ствердно кивнув, вказавши на гостьове крісло перед моїм столом:

- Сідайте. За постій грошей не платять, - працівник невпевнено вмостився на самий край сидіння, після чого подивився мені прямо в очі:

- Нас обкрадають, - видав впевнено, простягаючи мені блокнот із нерівними записами від руки. – Ось подивіться. Я веду облік усіх розділених ділянок, записую всі чисті родовища, і ті, в яких кристали потребують додаткової обробки, - я дивився на акуратні стовпчики з датами і числами, на погляд не побачивши жодних проблем.

- Але ж видобуток приблизно однаковий в останнє півріччя, я не бачу слідів зникнення каміння, - зрозуміло, варто приділити більше уваги цифрам, щоб заявити більш впевнено.

- Зверніть увагу на відсоткову кількість якісних мінералів. Їх на двадцять три відсотки більше, ніж у попередньому місяці, і на сімнадцять – ніж на два місяці раніше, - а от тепер я побачив.

- Тобто ми дійшли до чистішого полікристалу, але при цьому його видобуток не збільшився. Я правильно вас зрозумів? – Якщо дивитися поверхньо, то важко буде помітити нестачу.

– Саме так. Кількість каменів щомісяця приблизно однакова, хоча має зростати при зменшенні витрати обробних матеріалів, - після того, як Остін вказав мені на проблему, я вже міг прикинути в голові загальну суму втрат, і вона шокувала.

- Виходить, ми втрачаємо близько чверті мінералів щомісяця, - похитав головою, прикидаючи загальні збитки за останні півроку.

- Приблизно. Все ж точніші цифри можна отримати, провівши повну перевірку. За цим я і з'явився до вас, адже при своїй посаді я не можу вимагати всіх документів у головного рахівника.

- Але це можу зробити я, - чоловік кивнув мені у відповідь, дивлячись з надією. – Завтра я з'явлюся з перевіркою на шахту, і ми вирішимо це питання. Вас влаштує така відповідь? - Очі мого співрозмовника розширилися, і він активно закивав.

- Я і не сподівався... Думав, ви відправите мене геть, - посміхнувся на слова керівника, дозволяючи йому покинути приміщення. - До побачення, Ваша Величносте, - працівник йшов, не повертаючись до мене спиною.

Оце дивак!

- Мері, - тільки-но в приймальні стало порожньо, як я викликав до себе помічницю. – Скасуй усі мої плани на завтра. Ми їдемо на центральну шахту, - дівчина зробила запис у своєму щоденнику, киваючи.

– А ваша лекція в академії? - Уточнила, але я хитнув головою:

– Її теж. Також принеси мені всі недавні звіти по руді. І ще... Після цього з'їздь до академії і забери курсові у верхньому ящику мого столу, я перегляну їх завтра ввечері.

- Це все? – я кивнув робітниці, і вона відразу вирушила виконувати всі мої вказівки.

Просидівши за звітами практично до опівночі, я все ж таки вирішив відкласти документи на якийсь час і повернутися додому для відпочинку. У тому, що Остін мав рацію, я вже ані трохи не сумнівався, а ось інші деталі краще буде розібрати завтра. А сьогодні було б непогано поспати.

Діставшись нарешті до своєї спальні, я вже практично улігся на своєму улюбленому ліжку, аж раптом мені на очі потрапив рівна кіпа студентських курсових. Їхнє читання я теж планував перенести на другий день, але щось ніби змушувало мене лише одним оком зазирнути в роботу Істрійської.

- Що ж там такого, що дівчисько так хотіла виправити? Адже не просто так юна ліра рвалася мені допомогти. З її контрольною явно були якісь проблеми.

Цікавість все ж таки перемогла, і я підхопився, прямуючи до свого робочого столу. А щойно акуратно скріплені аркуші опинились у мене в руках, як я перегорнув першу сторінку з цікавістю дивлячись на складений удвічі аркуш паперу. Він точно не був частиною курсової, а це означало тільки одне: я знайшов!

Немов школяр, який підглядав за дорослими, я розгорнув записку і приголомшено витріщився на стандартний бланк з результатами аналізів, в першому стовпчику якого стояло ім'я моєї нової підопічної.