Розділ 4. Викрасти курсову. Спроба номер один

Переживання про те, що моя мама, на жаль, не моя, так і зовсім відійшли на задній план. Адже зараз мене хвилювало тільки одне: я мала будь-що забрати результати аналізу у Його Величності.

Ось тільки як?

Поки я боролася з думками у себе в голові, Ріггард Драгонійський приступив до начитування матеріалу, раз-по-раз кидаючи на мене задумливі погляди. Але хіба могла я в такій обстановці зосередитися на навчанні, коли моє життя ось-ось мало скотитися в прірву?

Ні.

- Звідси й висновок, що дикими можуть керувати лише ті маги, які мають досить сильну драконячу кров. Саме так більшість ваших родичів і відмовилися від мезальянсів, які могли лише послабити майбутнє потомство. Але, як ми вже всі знаємо, існують і винятки з правил. Як приклад, ваш одногрупник Барнібас Стоулс, - глава дистрикту посміхнувся, закінчуючи вступну лекцію. - На цьому все. Продовжимо завтра.

Усі відразу ж кинулися збиратися, ділячись враженнями від почутого. Упевнена, я теж зараз обговорювала б отриману інформацію, якби тільки всю мою увагу не займала одна проблема.

До речі про неї... Я помітила, як куратор підхопив наші роботи, маючи намір першим залишити аудиторію. Здається, це був мій єдиний шанс дістати злощасний аркуш паперу.

- Ваша Величносте, я можу вам допомогти? - Наблизившись, я буквально вчепилася в край стопки, але Драгоніський не поспішав її відпускати.

- Навіщо? Я й сам можу донести їх, – посміхнувся, з цікавістю поглядаючи на мене. - Чи вам є що мені сказати, і курсові - лише привід? – О боги… що мені робити?

- Ні... Тобто так, - зам'ялася, судомно намагаючись придумати тему для нашої розмови. – Це дуже особисте, – обережно почала, сподіваючись, що зможу потягнути час, поки мій мозок на ходу створює план подальших дій.

- Добре. Ходімо зі мною, тільки роботи я понесу сам. Все ж я чоловік, - я розчаровано зітхнула, але все ж таки прийняла гру правителя. - Отже, з чим ви до мене? - Щойно ми дійшли до кабінету, виділеного монарху на час курирування відмінників академії, як він відразу ж перейшов до справи.

А я, немов зачарований заєць, дивилася на свою контрольну, мріючи просто дістати звідти цей чортовий лист!

- Ви говорили про особисті заняття. Я хотіла б дізнатися, коли можна розпочати практичне тренування? - Це все, до чого я змогла додуматися, але Ріггард Драгонійський абсолютно не здивувався моєму бажанню якнайшвидше розпочати уроки польоту.

- Поспішаєте першою осідлати дракона? - Усміхнувся відкрито, без тіні зверхності.

- Я боюся, що в мене взагалі не вийде, - зізналася, і це було чистою правдою, особливо якщо врахувати деякі факти з моєї біографії, про котрі я нещодавно дізналася.

Може, саме тому тато й не хотів, щоб я продовжувала навчання? Він знає, хто моя мати. А що якщо…?

- Не хвилюйтеся, адже я обіцяв, що всі мої студенти зможуть приручити дикого дракона. А своє слово я завжди тримаю, - адже монарх просто не в курсі, що я можу виявитись надто слабкою для цього… - Це все? Я поспішаю, і не хотілося б спізнюватися на зустріч, - правитель відкрив верхній ящик столу, поміщаючи туди наші курсові.

- Т-так, - заворожено спостерігала за його рухами, опрацьовуючи у голові новий план для викрадення результатів аналізу. - Дякую за вашу впевненість. І до побачення, - вискочила в коридор, озираючись на всі боки.

Схоже, мені-таки доведеться пробратися до кабінету куратора, коли його там не буде.

Операцію було заплановано на найближчий вечір. Адже саме тоді захисна система ще не активована на повну потужність, та й можливість потрапити на очі охоронцям не така вже й висока. Ідеальний момент.

Вирішивши зробити все самостійно, я розпрощалася з друзями після вечері, пославшись на погане самопочуття через недосип (що, власне, було правдою) і бажання хоч трохи заповнити свій магічний резерв. Барні звичайно ж бурчав про невдячних подруг, але його вмовив завжди врівноважений Джулс, пообіцявши позайматися з тим рукопашним боєм.

Ще в той момент мені здалося, що мій тихий друг про щось здогадувався, але я не прийняла до уваги буркотіння свого внутрішнього голосу, порадівши тому, що мені нічого не доведеться пояснювати хлопцям. А щойно годинник на будильнику сповістив мене про те, що до вилазки залишилося всього п'ятнадцять хвилин (час було обрано не навмання, адже саме зараз йшла перезмінка серед охоронців викладацького кампусу), як я відразу ж зіскочила з ліжка, прихопивши з собою невеличкий рюкзачок з декількома зіллями усередині.

Після цього вибралася через кухонне віконце назовні, намагаючись діяти безшумно, щоб не викликати підозр у своїх сусідів. Пробігла неширокою стежкою вздовж студентських будиночків, і вийшла на акуратну доріжку, що вела до навчальних корпусів.

Озирнулася і, не помітивши жодного руху, кинулася прямісінько до викладацьких приміщень.

Ось тут і почалися мої справжнісінькі пригоди. Спершу я ледве не натрапила на професора по повітряних потоках, якому раптом захотілося прогулятися подвір'ям у самий непідходящий для мене момент. Адже до цього майстер Альтріус не славився такою любов'ю до природи та вечірніх променадів.

Але й це було не найстрашнішим. Все ж таки чоловік недовго потоптався під вікнами деканату, розвернувшись у зворотний бік. І в той момент, коли я вже буквально вискочила на осяжний з усіх сторін п'ятачок, помітила нашу викладачку з магічного управління стихіями.

Жінка кралася серед густих рожевих кущів, озираючись на всі боки. Мені ж довелося причаїтися, щоб не бути спійманою, і уважно спостерігати за тим, чого б я зовсім не хотіла бачити.

Ні, і як мені тепер жити спокійно? Мало того, що моя ніжна психіка страждала останнім часом від надлишку стресу, то ще й таке жахливе видовище. Бррр…

Проскочивши в невеличку альтанку біля самої околиці лісу, ліра Ошанійська буквально влетіла в обійми чоловіка, який чекав на неї там. Що робилося після цього, я не хочу навіть згадувати. Треба ж, а мені здавалося, що такий бурхливий роман властивий лише героїням легеньких книжечок для дівчат. Але ж ні… мої викладачі мали намір переконати мене у протилежному.