Розділ 3. Правда, яку краще не знати

Алісандра

Всі вихідні я провела у своїй кімнаті, обклавшись підручниками. Мені потрібно було в рекордний термін написати найкращу курсову у своєму житті. Інакше як я доведу Його Величності та решті, що в академію прийшла вчитися, а не…
– Рррр… – злості просто не вистачало. – І чому я щось комусь маю доводити!? - бурчала собі під ніс, старанно конспектуючи найважливіші аспекти управління дикими драконами.

І нехай весь матеріал вже давно був зібраний в окремі постулати для новачків, але я все ще сподівалася вивести свою формулу успіху. Бажано, щоб вона виявилася інноваційною та єдиною у своєму роді.

Думаєте, непосильне завдання для такого короткого терміну? Але я все ж таки спробую. До того ж, якщо бути зовсім чесною, то я не вперше цікавилася цим питанням, тому деякі напрацювання в мене вже були. Залишилося лише їх систематизувати та розгледіти те, що може справді стати науковим проривом.

На мій подив родичі з розумінням поставилися до чудасій «молодшенької», і навіть підтримували мене, як могли. Сестри і мама по черзі приносили до моєї кімнати їстівне, а батько… батько просто десь пропадав ці дні, зовсім не втручаючись у мій розумовий процес.

І на цьому спасибі.

Час невблаганно біг вперед, а мені ніяк не вдавалося знайти свою перлину. До ранку понеділка я вже практично втратила надію, вирішивши здавати главі дистрикту, як мені тоді здавалося, посередню курсову роботу. Але тут моє око зовсім випадково зачепилося за…

- Так! Так-так-так! - Евріка! Невже я не даремно пожертвувала своїм сном? – Хто геній? Я геній! – Сама себе не похвалиш – ніхто не похвалить.

Старанно вписуючи в заготовлену заздалегідь таблицю отримані за підрахунками показники, я із сумнівом поглянула на годинник. До зазначеного терміну залишалося ще цілих три години. А якщо я…?

Кивнувши власним думкам, акуратно склала свою роботу в рюкзак, перевірила приготовлену заздалегідь форму і без роздумів поставила будильник, звалившись на так і не розстелене ліжко.

- "Невеликий відпочинок мені зараз ще як не зашкодить...", - крутилася самотня думка у мене в голові, після чого я моментально провалилася в забуття.

А через дві години й сорок п'ять хвилин мій внутрішній хронофор заволав, змушуючи злякано розплющити очі, сполошено втупившись у цифри на стіні.

- Аааа! - Заволала. - Я спізнилася! - Носилася по кімнаті, намагаючись зробити все й одразу. У результаті, через десять хвилин я буквально пролетіла повз матінку, нервово заплітаючи своє волосся в нерівну косу. - Я нізащо не встигну, - слізно бурмотала собі під ніс, натрапивши на уважний погляд батька.

- Потрібна допомога? - Здивовано витріщилася на Шостого Лорда, який все ще залишався вдома, хоча зазвичай у понеділок у них ранні збори.

- Т-так, - невже…? А як же його невдоволення моїм захопленням?

- Швидко до мене в кабінет, - поспішивши за широкою спиною господаря особняка, я ошелешено застигла, дивлячись на те, як він дістав зі своєї скриньки сферу телепортації.

- Тату? - Вона ж дуже дорога! Навіть нашій родині мати кілька таких артефактів не по кишені.

- Ти ж сказала, що спізнюється, - не роздумуючи ні секунди, одразу кинулася до батька на шию, стиснувши його в міцних обіймах. – Задушиш. Краще поспішай, - змахнувши самотню сльозинку на своїй щоці, я впорхнула у віконце порталу, що утворилося, в одну мить опиняючись на порозі Академії управління.

- Дякую тобі, - прошепотіла в райдужну рамку, яка вже захлопувалася, сподіваючись, що батько почув мої слова вдячності.

Діловито проскочивши повз «малюків», що голосно метушилися у коридорі, я буквально влетіла в невеличку аудиторію, яка стала нашим другим домом. А варто було акуратно зачинити за собою двері, як я ошелешено застигла, розглядаючи картину, що постала переді мною.

З усією цією гонитвою за успіхом я й думати забула про п'ятничну розмову з друзями. А варто було б. Бо прямо зараз перед моїм поглядом опинився справжній «квітник»: абсолютно всі хлопці з моєї групи рішуче змінили такі звичні нам форми на найкричущі вбрання.

Та я навіть і не знала, що такі кольори існують у нашому світі! Зате хлопці, горді собою, красувалися в дивовижних сукнях найдивніших фасонів. Барні і Джулс виставили на загальний огляд божевільного розміру декольте, а ненависний мені Лекс і його компанія так і зовсім відзначилися, демонструючи всій окрузі розрізи до кхм... ну хай буде пупка.

- Кхе... - вражено застигла, розгублено блимаючи віями.

- Очей не відірвати, так? - посміхнувся Анрійський-молодший, пустотливо підморгнувши при цьому. – Так і знав, що я стану твоїм фаворитом. Зізнавайся, вже закохалася? – Не знаю, як Каменійському вдалося вмовити сина Першого Лорда піти на таке безумство, але я справді була вдячна хлопцям за таку підтримку.

- Ви неймовірні, - зізналася чесно, сідаючи на своє місце. - Але скоро сюди прийде імператор, не боїтеся зіпсувати думку правителя про себе? - Думаю, і ранкового дефіле серед решти студентів в академії цілком достатньо для того, щоб влаштувати невеличкий бунт на підтримку єдиної одногрупниці.

- Ображаєш... - грайливо промовив Лекс, кліпаючи при цьому підфарбованими очима. - Хіба я даремно красу наводив пів ранку? Раптом Його Величності сподобається, - в аудиторії пролунав гучний сміх, який одразу ж обірвався, щойно ми почули знайомий голос:

- Його Величність віддає перевагу природній красі. Але за старання п'ятірку можна поставити, - спершись плечем на одвірок, на вході стояв Ріггард Драгонійський власною персоною. - Алісандро, я право здивований. Як вам вдалося переманити на свій бік таку кількість чоловіків? Зізнайтеся, ви їх шантажували? - І нехай голова дистрикту говорив серйозно, але я бачила смішинки, що танцювали у його очах.

- Звісно. Я погрожувала їм тим, що зберуся заміж за кожного з них, якщо вони мене не підтримають, - спробувала скопіювати погляд монарха, але в мене практики малувато було для цього, тому вийшло так собі.