Розділ 1

У спекотні літні дні можна врятуватися в тіні, а ще краще в лісі. Він обійме тебе своєю прохолодою і свіжим ароматом природи. Там тиша і спокій, якого ти не знайдеш більше ніде.

Високі стовбури дерев тягнулися в гору, обрамлені густими пухнастими кронами. Слабкий вітер шелестів зеленим листям. Деякі дерева поросли мохом, огортаючи стовбури своїм покривалом. Доріжка з мурах по струнці бігла вгору по цьому моху вище і вище.

Звідкись потягнуло вогкістю - поруч була річка. Вона майже повністю пересохла, і місцеві жителі думали, що скоро річка і зовсім зникне. Ну а поки що потоки швидкої течії спрямовувалися на північ.

Таня нерішуче ступила на міст через річку - вона хотіла потрапити на інший берег. Старі балки прогнили в деяких місцях, і можна було впасти у воду будь-якої секунди.

Дівчина зробила крок уперед і завмерла - балки мосту злегка захиталися, здається, навіть почувся тріск деревини. Трохи згодом, коли хиткий міст заспокоївся, вона знову подалася вперед. Страшно. Але чому? Адже вона ходила тим старим мостом із самого дитинства і ніколи не боялася. Але не тепер, коли конструкція загрожує завалитися просто під твоїми ногами.

Люди ходять по ньому, але ніхто не бажає зайнятися його ремонтом. Уже кілька років єдина переправа на той бік перебуває в аварійному стані, а всім все одно.

Вода під балками вирувала і пінилася, як розлючений звір, але Таня продовжувала йти. Обережно крок за кроком, доходячи до кінця.

Інший берег був повністю порослим ялиновим лісом - темним і страшним. Таня обожнювала туди ходити й гуляти там на самоті. Усі погані думки відлітають геть, залишаються лише хороші.

Літо видалося не особливо теплим цього року, але одне було незмінним - Таня самотня. Кожне літо дівчина проводила у повній самоті, тому що всі її друзі на літо виїжджали з передмістя. Хто на відпочинок, хто в село до бабусі. І не поверталися до кінця літа. Таня ніколи не була на курортах, та не дуже то й хочеться. Їй і тут добре, ось тільки нудно буває часом, навіть поговорити немає з ким. Самотність - це не так вже й погано, звісно, до певного часу.

Таня - худорлява дівчина з блідим обличчям і каштановим волоссям до пояса. Зелені очі дивляться на те, що відбувається навколо неї, з байдужістю. Друзі часто думають, що в дівчини хронічна депресія, але насправді це було не так. Якщо людина рідко посміхається, це не означає, що вона засмучена або пригнічена. Просто типаж такий.

У сімнадцять вона закінчила школу, але нікуди не вступила - провалилася на вступних іспитах. У вісімнадцять знову нікуди не вступила на навчання - з тієї ж причини. У дев'ятнадцять вона здалася і вирішила навіть не намагатися, боячись знову зазнати невдачі.

Але вона ще не знає, що цього літа все буде інакше. Вона не підозрює, що цей день змінить усе.

Таня зістрибнула з мосту на килим із ялинових голок. Він вкривав усю територію ялинового лісу. Бур'янів тут чомусь було дуже мало, майже не росло. Можливо причина в темряві. Ялини зовсім не пропускали сонячне світло на свою локацію, а рослинам потрібно хоч трохи світла й тепла.

Ґрунт прогнувся під ногами і дівчина подивилася вниз. Сухі голки були коричневими, але погрожували будь-якої миті проколоти тонку підошву її кеда.

- Цікаво, скільки тут голок? Напевно, мільйон, - усміхнулася про себе дівчина і пройшла вглиб лісу. Раніше вона ніколи не задавалася подібним питанням. Це не спадало їй на думку.

Неподалік пролунав шурхіт гілок невеликого куща.

- Напевно, птах, - припустила вона вголос. Іноді дівчина розмовляла сама з собою, поки ніхто не бачить і не чує.

Шерех. Цього разу він виходив від куща, що знаходився близько до першого. Таня завмерла, втупившись у гілки, що похитувалися. Кущ просвічував наскрізь, а значить сховатися за ним (хто б тут не шастав), він не міг.

Дівчина зробила крок назустріч кущу, і тут шелест почувся вже від куща позаду неї. Вона різко обернулася. Здавалося, що хтось невидимий перебігає від одного куща до іншого, граючись із нею.

Бурхлива уява розігралася в її підсвідомості. Дівчина зробила крок уперед. Цей кущ був більшим і не так сильно просвічував, а це означало, що за ним можна було легко сховатися.

На тремтячих ногах, вона повільно підступала до нього. У лісі стало дещо темніше - хмара закрила собою сонце. Тепер буде похмуро хвилин десять точно - вітру майже не було.

Кущ стояв нерухомо, і Таня десь із хвилину вдивлялася в нього. Тепер необхідно набратися сміливості й обійти його. Раптово гілки розійшлися в сторони, і звідти вилетіла парочка птахів. Скрикнувши, Таня повалилася на спину, прикривши обличчя руками.

- Це всього лише птахи! Ну ти й боягузка Танько. Звісно це птахи, я ж у лісі, - перевівши подих, вона сіла на місці. Несподівано, Таня відчула, що за нею спостерігають. Чийсь палючий погляд свердлив спину, викликаючи дискомфорт. Вона обернулася, але нікого не побачила. Кущі, високі ялини, напівтемрява, а більше нічого.

Таня піднялася на ноги й подивилася вгору, на високі крони дерев. Тут пахло деревною смолою і хвоєю, подекуди валялися торішні шишки. Штовхнувши одну ногою, Таня посміхнулася. Але чомусь відчуття, що вона тут не одна, не покидало її.

- Тут тільки я і птахи. Я і птахи. - повторювала вона ледве чутно.