Прецесія грандіозного нарциса

МАМА в житті кожної людини

Усе на цій планеті починається з мами. Для кожної людини, що приходить у цей світ, фігура матері першопочатково є грандіозною, всеосяжною і фундаментальною. Це абсолютна норма, закладена самою природою. Проте, якою б важливою і святою не була ця персона, дитина неминуче повинна пройти шлях сепарації — тобто відокремлення.

Перший, базовий етап цього процесу — суто біологічний. Це розрив фізичної пуповини в момент народження. Тут закон природи суворий і безжальний: якщо пуповину не перерізати, якщо цей зв'язок залишиться — дитина приречена на миттєву загибель від інтоксикації, а слідом за нею смертельна небезпека загрожує і самій матері. Природа чітко каже: щоб жити, потрібно вчасно відірватися.

Точно такий самий закон діє і на вищому рівні — психологічному. Через роки після народження тіла настає час для сепарації душі. Психологічна пуповина має бути перерізана, інакше особистість чоловіка просто не зможе народитися для власного, дорослого життя.

У жінок цей процес підпорядкований зовсім іншій логіці (якщо вам цікава ця тема, ви можете знайти і глибоко вивчити її в моїй окремій книжці «Мамина квіточка» у моїй бібліотеці на Букнеті). Нас же цікавить інша, набагато жорсткіша та драматичніша траєкторія: стосунки Матері та Сина.

Кони заходить мова про несепарованого чоловіка, у кожного в голові миттєво спалахує один і той самий заїжджений стереотип — мама-квочка та її інфантильний синочок-«мамина корзиночка». Чоловік, який не здатний сам купити собі шкарпетки чи ухвалити рішення, викликає лише жаль і стає очевидним невдахою ще в глибокій молодості.

Ми одразу, безжально і назавжди відсікаємо цей побутовий сценарій. Чому? Тому що «мамині корзиночки» ніколи не потрапляють в історію. Психіка такого чоловіка повністю кастрована, в ньому немає енергії, немає агресії, немає сили для боротьби. Він затишно сидить під маминим крилом і не здатний зробити жодного самостійного кроку, не те що перекроїти мапу світу чи створити художній пророк.

Але чому ж тоді титани з нашого параду імен — від Сулеймана Пишного до Сальвадора Далі — завоювали планету, маючи таку саму невідрізану психологічну пуповину?

Точно тому, що за їхньою спиною стояла зовсім інша фігура. Там не було квочки. Там правила Мама-Стратег. Це монументальний Ідол, який вирощував не безпорадну мамину царапинку, а залізного Сина-Воїна. Вона не ховала його від світу — вона проектувала його велич. Мама-Архітектор тотально випалювала внутрішню територію сина, повністю забираючи її під себе і не залишаючи в його душі місця для когось іншого, паралельно закладаючи в його мозок грандіозний життєвий план.

Він виростав величавим і потужним, але з однією закономірною пасткою: для його свідомості єдиною живою істотою та Ідолом назавжди залишалася Мама. А всі інші жінки, які з'являлися на його шляху, автоматично ставали лише бездушними інструментами — функціями, покликаними обслуговувати цей великий мамин проект. І навіть якщо біологічна мати рано йшла з життя, ця психологічна матриця вимагала свого: мозок чоловіка миттєво знайомився з сурогатним Ідолом, іншою жінкою, яка повністю перехоплювала мамин штурвал і продовжувала вести Воїна за тим самим закономірним кресленням.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше