Глава 11

«Ха, « з легкістю відкинути дракона»! Я б не сказала, що це було так вже й легко!»

Ліра, звичайно ж, була дуже рада, що слова батька виявилися правдою, але тепер Віртар від неї так просто не відчепиться, поки не дізнається, що за сила її захищає. Та й Дрейн напевно хоче отримати компенсацію за фізичний і моральний (за моральний особливо!) збиток. Он як зиркає і явно має намір отримати своє у будь-який спосіб.

– Так, мені теж ДУЖЕ цікаво, що це було? – чоловік, здається, вже оклигав і тепер неспішно наближався, і блиск у драконівських очах був занадто небезпечний, щоб його ігнорувати.

– Ц-це... – Лірана таки піднялася зі стільця і стала відступати. – В-всього лише захисна магія...

– Е ні, дурня-то з мене не роби! – здоровань відкинув стілець, якому не пощастило опинитися у нього на шляху. – Щоб так мене припечатати з одного удару, потрібно щось сильніше, ніж банальні захисні чари.

– Безумовно, – погодився фіолетовоокий.

– Що у тебе за секрет? – продовжував допитуватися рудий. – Чому Каяр зійшов до того, щоб поцупити чужу власність?

– Ось у н-нього і п-питайте, – мовила напівмертва від страху Ліра.

Тепер дракон був налаштований більш ніж серйозно, а дівчина була зовсім не впевнена, що її сила витримає натиск лускатого, якщо той вирішить спробувати придушити опір і зламати захист. Ні, вона, зрозуміло, була сповнена надій, що йому це не вдасться, але...

– Ми запитаємо, запитаємо, – кивнув сіроокий. – Коли він повернеться. Але оскільки це буде нескоро, хочемо дізнатися у тебе, – ще один стілець, що стояв на траєкторії його руху, полетів геть, і, немов відлуння, звук падіння майже повторив гуркіт розчинившихся дверей.

– Що тут відбувається? – з порога почав дещо захеканий Каяр. Мабуть, він втік, а зал для нарад знаходився не надто близько до вітальні. – Я відчув сплеск сили моєї пташки і... – побачивши голі груди друга, він насупився: – Ти чому роздягнений? – і примружився, свердлячи Дрейнара поглядом. – Хіба тут спекотно?

– Та так, бойовими ранами хвалився, – не моргнувши оком заявив рудий, наче більше нічого і не робив, і змінив траєкторію.

Ксенія була вражена ступенем його безсоромності і дуже сподівалася, що Лірана не стане покривати хтивого самця. І як же вона була рада, коли зрозуміла, що сіера Трайдер дотримується такої ж думки.

– Так, п-панове дракони вирішили п-показати мені б-бойові відмітини. К-кажуть, у вас теж є... А ще ваш друг т-торкався до мене п-потоками магії... – здала вона здорованя з головою.

– Др-р-рейне! – це був рик розлюченого звіра.

– Та не сердься ти, Каю, ціла і неушкоджена твоя пташка, сам подивися. Ну пожартував трохи, нерви полоскотав, їй корисно, – безтурботно віщав Дрейнар і раптом захрипів.

Лірана не відразу зрозуміла, що відбувається, та й Ксенія була здивована, поки не побачила, що Брайтрейн стиснув у кулак руку, долоня якої світилася силою. І такі ж блідо-блакитні потоки магії у вигляді напівпрозорої руки охоплювали шию Дрейнара, перекриваючи повітря і змушуючи щоки стрімко червоніти.

– Це. Моя. Власність! – прошипів блакитноокий з розстановкою. – Хіба я не просив її не чіпати? – гаркнув він і стиснув кулак сильніше.

– Каяре, охолонь, – спробував урезонити його Віртар, коли здоровань під дією магії намісника захрипів ще сильніше. – Дрейн трохи погарячкував, це так. Але і твоя гостя ґрунтовно нас здивувала.

– Якщо ти мені друг, чому робиш те, що я просив не робити? – не звертаючи на нього уваги, говорив Каяр рудому. – Навіщо чіпаєш те, що належить мені по праву?

– Каю, досить, задушиш ж! – брюнет був не на жарт стурбований ситуацією. – Це ж Дрейн, а не торієць.

– Навіть кляті торійці не завдавали мені такого удару в спину, – стояв на своєму Брайтрейн, не ослаблюючи хватки, а Дрейнар, здається, зрозумів, що жарти скінчилися, і став чинити опір всерйоз, активувавши магію і намагаючись розтиснути ілюзорний кулак, що стискав шию, але атакуючих заклинань у друга поки не пускав.

– Будь ласка, досить! – вигукнула Лірана і сама собі здивувалася, що зважилася вступити в протистояння двох драконів, та ще й як би стала захищати Дрейна. Але продовжувати дивитися на те, як двоє друзів ось-ось влаштують магічний поєдинок, не було ніяких сил.

Їй, безумовно, було дуже приємно, що Кай за неї заступився, і в перші миті його появи її накрила шалена радість, але в той же час з його приходом вона всупереч очікуванням не відчула себе в безпеці, навпаки, її порядком налякав холодний блиск його драконівських очей. Здавалося, біловолосий зараз ні перед чим не зупиниться і дійсно придуше приятеля, та й взагалі, чи здатен його хоч хтось зупинити, якщо він щось візьме собі в голову?! Гнів непогана річ, коли їм можна управляти, а коли він майже некерований і готовий знести все на своєму шляху... Та ні за які пряники вона б не хотіла опинитися на місці того, кому не пощастить розсердити Каяра.

– Тобі його шкода? – блакитноокий злегка послабив хватку, але не відпустив свою жертву, і перевів на дівчину важкий драконячий погляд. – А чи не ти тільки що на нього скаржилася? – його брови майже зійшлися на переніссі.

– Скаржилася, – нервово кивнула Ліра. – Але він своє вже отримав. Будь ласка... – і замовкла, але подивилася з таким благанням, що, напевно, і мертвого б пройняло.