Глава 10

Рудоволосий з такою силою стиснув кубок, що той безнадійно погнувся, немов був не з металу, а з паперу, і залишки його вмісту заструмували по сильних пальцях. Відкинувши марні тепер уламки, чоловік піднявся з крісла, і Лірана здригнулася. Даремно вона, звичайно, зважилася на таке різке висловлювання, дракони істоти образливі, а вже якщо зачепиш їх гордість, біди точно не минути... І, немов підтверджуючи ці думки, сіроокий примружився і з нього зійшов увесь ставний вигляд.

– «Дозвільний гуляка і марнотратник життя», кажеш? – тон його був крижаним. – Дякуй тим Богам, яким молишся, що ти зараз гостя Каяра. І на майбутнє не раджу тобі висловлювати свою думку про те, про що й гадки не маєш.

Ксенія відчайдушно шкодувала, що Ліра таки раздраконила дракона. Ех, треба було і далі стримуватися. А тепер у нього на неї особиста образа і так просто втекти навряд чи вдасться. Її слова зачепили лускатого навіть більше, ніж вона розраховувала. Цікаво, з чого б? Та й Віртар не залишився байдужим до висловлення, його обличчя теж посуворішало.

– А х-хіба я не права? – підлила масла у вогонь сіера Трайдер. Напевно, від страху вирішивши, що якщо вже сказала «а», то треба говорити і «б». Ні, молодець, звичайно, дівчинка, показує себе сміливою і сама йде в пащу звіра. Похвальне прагнення і жага самогубства.

– Дівчино, хочеш дізнатися, як виглядає справжній чоловік? – рикнув Дрейнар і рвонув на собі сорочку, а там... Ліра глитнула, побачивши кілька рвано-різаних підживаючих ран (немов його величезними пазурями полосонув здоровенний звір, та ще й іклами на додаток прихопив), які перетинали м'язисті груди лускатого. – Ось приблизно так. Ця погань ще довго гоїтися буде: магія руйнування так просто не виліковується. Або так... – він глянув на друга. – Вірте, покажи їй!

– Гадаю, це зайве, – хитнув головою брюнет. – Не варто шокувати її так сильно в перший же день. Та й надивиться ще: Каяр їй свої бойові відмітини і так продемонструє.

– А я вважаю, що варто, – здоровань ступив у бік Ліри – і та приросла до стільця, молячись, щоб драконище зупинився і не підходив. – Щоб вона язик притримала і думала, що і кому говорить.

– В-вибачте... – пробурмотіла Ліра, з болем і страхом дивлячись на жахливі рани.

– Скажи мені, людино, що ти там собі навигадувала? Що дракони здатні тільки їсти, пити і розважатися? – він зробив ще один крок.

Лірана зіщулилася, і чоловік був явно задоволений її реакцією.

– І ще збирати скарби, – підказав фіолетовоокий черговий стереотип.

– Ах так, звичайно! – закивав рудий. – І як тобі? – він кивнув на свої груди. – Хороші я «скарби» зібрав, так? Надовго вистачить.

Сіера Трайдер мовчала, та й Ксенія була приблизно в такому ж стані. Жахливенька атмосфера. Ну де там Каяр? Хоч би скоріше повернувся. З ним якось спокійніше. Хоча про що це вона взагалі?! Як може бути спокійно з фактично викрадачем? Або таки з рятівником?

– Знаєш, скільки крові на цих руках? – ще один крок здорованя змусив Ліру облитися холодним потом і пошкодувати, що брюнет стоїть занадто далеко, щоб за нього можна було сховатися. – А скільки смертей було на моїх очах? Я після армійської муштри і кровопролитних боїв знудьгувався по мирному небу і жіночому теплу, та й Віртар з Каяром теж. Поки нас з Віртом не долучили до роботи в Раді, хочу насолодитися вільним життям. Вважаєш, не маю права?

– М-маєте... – глитнула дівчина.

– Ти, дівчисько, хоч що-небудь знаєш про життя, сидячи у татуся за пазухою в очікуванні вдалого заміжжя? – припечатав Дрейнар.

– Не такого вже і вдалого... – пробурмотіла Ліра. Її пересмикнуло від однієї згадки про новоявленого чоловіка.

– Ой, невже з нареченим не пощастило?! – розуміюче реготнув рудий. – Тода ти повинна бути вдячною, що дістанешся Каяру. Але ж і ми з Віртом заслужили свою дещицю тепла, хіба ні? Чим ми гірші? Он, скільки самочок навколо, вибирай будь-яку... – він пограв бровами. – Може, хтось із них і змусить нас знову відчути себе живими. А втім, навіщо далеко ходити? – черговий крок в її бік ледь не змусив Лірану схопитися зі стільця і кинутися навтьоки.

– Дрейне, Кай же просив не чіпати дівчину, – застеріг його Віртар.

– Він сказав «руками не чіпати», а про магічні потоки мови не було...

Магічні потоки – це гарна штука, якщо магу потрібно до чогось дотягнутися без безпосереднього контакту. Наприклад, дістати з високої полиці книгу. Але в даному випадку... Ох, це погано, дуже-дуже погано. Якщо здоровань вміє майстерно ними управляти (а Дрейнар явно в цій справі фахівець), то може робити з нею все що завгодно і без прямих дотиків. Ксюші згадалися тентаклі (тобто гнучкі щупальця), бачені колись в аніме. Огидні штуковини. І навіть якщо вони будуть не слизькими і матеріальними, а лише спрямованими скупченнями сили, то все одно приємного мало.

Лірана випросталася на стільці, а дракон обходив її по дузі, оглядаючи і ніби прицілюючись. Хоч би одягнувся для початку, а то так і світить напівоголеним торсом. Серце дівчини відчайдушно калатало в грудях, а в голові билася одна лише думка:

«Каяре, ну чому ти так довго? Повертайся швидше. Будь ласка!»

– Кай, здається, дійсно в тебе зацікавлений, і це для нього незвично, – дракон виглядав задумливим. – Втім, хто знає... Раптом нам все-таки вдасться умовити його не скупитися. Ну і? Як тобі думка розважитися відразу в трьома? Заманливо, не знаходиш?